Брати за долею частина: 1

- Зугор, - холодно промовив Наталіс, відступивши на крок 

Зараз він сам собі нагадував того Стефана, такий ж наляканий та безпомічний. Загнаний в глухий кут. 

- Ось він я, - широко розвів руки рудий, намагаючись просунути розмову далі, - Чого ж стоїш? Нападай! В тебе зараз така можливість!

Наталіс і не подумав зрушити з місця, натомість він пристально вивчав рудого незнайомця.  

- Гадаєш я дурень? - нарешті видавив з себе хлопець, - Якщо я досі живий, значить зумів доторкнутися до тебе, тому ти сам не в змозі зараз пересуватися в реальності, а доєднався до мене сюди. Доторкнуся тут – не зможу відрізнити, чи не зроблю так само в реальності. 

- Ха! Вважати і знати, насправді дуже різні речі, - погодився рудий, - Але поглянь сам. Тебе все життя водили за носа, як останнього придурка, вирішували твоє долю взагалі без твого відома, а тепер ти вважаєш, що здатен щось змінити? Що чогось вартий? Не хочу розчаровувати, однак ти вже давно проданий, і зараз не час щось змінювати. 

- Значить я відмовляюся служити. Придумане вами не має до мене стосунку. 

- Хіба? Скажи це рабам чи тваринам. Їх також продавали без їхньої згоди…

- Не порівнюй мене з рабом, тим паче що я не проста людина. Я маг, і повір я здатен за себе постояти.

Це ще більше розсмішило рудого, що той ледь не вдавився слиною. 

- Ти?! Постояти за себе?!– не міг вгамуватися він, - Рятований усім, чим тільки можна й не можна! Власним страхом, Старизубом, взагалі вдачею! Ти нікчема, як не поглянь. Квола помилка пророцтва, чийсь невдалий жарт, що існує досі лише за рахунок дурості інших.

- Я ж сказав, що слова твої пусті для мене, й не несуть жодного змісту. Вий чи фиркай, як хочеш, байдуже. Мені тебе не зрозуміти.

- Притримай язика! – підвівся рудий й прокрокував до Наталіса, вставши до нього лицем до лиця, - Ти навіть не особистість, щоб зі мною так говорити.

- Тоді з ким ти зараз говориш? – не відвертав обличчя Віктор.

- З помилкою. 

- Помилка, не помилка, вона тобі заважає. Матеріально чи духовно, неважливо. Проблема є, вона реальна, а значить я існую, хочеться тобі цього чи ні.

Рудоволосий скривився, і відійшов від Наталіса, хамудно всівшись на стілець неподалік. Віктор ж не мав жодного бажання з ним про щось балакати, тому направився до дверей, але як смикнув ручку то вони не відкрилися. «Це його світ, і він ним керує…»

- Чого ти хочеш? – на пряму спитав Віктор.

- Щоб я прокинувся зараз, і тебе ніколи не було, - фиркнув чоловік.

- Я тобі чесно відповім, що нічого не знаю про пророцтво чотирьох королів, лиш чув уривок від пані Ліліан в психлікарні, який ледь пам’ятаю, тому я не можу зрозуміти твого невдоволення й постійних претензій до мене. Що я вам зробив?

- Народився.

- Чудово! Це ж цілком від мене залежало.

Рудий нічого не відповів.

- Твоя здібність… Ти здатний засипляти людей, показуючи їм сни, що повністю контрольовані тобою. Дійсно вражаюча магія, але не без недоліків. Твій десяток райдужок натякає, що твої можливості сконцентровані в очах, хіба я не правий? Просто не дивитися тобі в очі, і ти стаєш цілком безпомічним.

- Ти це так впевнено говориш, ніби не дивитися людині в очі так просто.

- Так, потребує певної підготовки, але загалом…

- А твоя здібність? – рудий підвівся й рушив до інших дверей, - Не доторкнися ти до людини і що?

- І все ж ти чомусь тут, зі мною, - уїдливо посміхнувся Віктор, - Валяєшся зараз на підлозі, весь понівечений, й зараз показуєш з себе незрозуміло що, намагаючись вивести мене з себе. Я навіть…

Віктор не договорив, так як зеленоокий прочинив двері, розпочавши новий спогад.

- Щоб не продовжувати нашу суперечку… Я краще покажу й розкажу. Не думай, що ти переграв мене, чи перетворив та тепер стоїш зі мною на рівних.

В коридорі незрозумілого марева, що нагадувало різні об’єкти, типу будівель чи людей, проявився рудоволосий, якого Віктор з несподіванки торкнув рукою. Зрозумівши, що накоїв, хлопець швидко прибрав руку й відскочив.

- Чим ти зараз доведеш, про що подумав та як використав свою здібність? Так, ти у вісні, який показую я. Невже ти гадаєш, що я не в змозі змінити твої думки?

- Досить цього фарсу! Ти не здатен залізти мені в голову!

- Про пророцтво ти мав почути, ще як нібито йшов з Аранітною, хіба не так? Ти сам повинен був у неї спитати, але нічого не спитав, й став вважати ніби вже все знав і вона тобі розповіла? Віктор Лансет Фоній Наталіс Лем… Визнай нарешті свою поразку!

- До чорта тебе!

- Що ж…

Марево навколо приймало все більш зрозуміліших форм, чи навпаки, це Віктор отримував більше інформації в мозок, тим самим краще розуміючи вакханалію, що відбувалася.

- Досить! Припини! – схопився він за голову, намагаючись бодай якось приглушити цей незнайомий йому біль.

- Чотири королі… Пророцтво – казочка, що розповідає про історію чотирьох братів магів, що об’явили війну усьому світу, що їх не влаштовував. Була ця історія насправді? Звісно була, і майже усім відомо, чим вона скінчилися, чи не так? Усі брати злодії загинули, а їх прибічники з тріском програли. Так закінчується сегмент для діточок, яким так кортить спати й закутатися у ліжечко, але сама ж історія не мала кінця. Один з братів, останній що тоді лишився живим, написав пророцтво, що мало на меті воскресити його братів, та і його самого, за допомогою реінкарнації. Він щиро вірив, що за допомогою своєї магії здатен це зробити. Одне його око заплющилося, і він віддав за свою мрії життя. Розумієш про що я?

- Циклоп…

- Саме так. Створіння, що здатні змінювати сам час і простір, вплітаючи себе у тонку матерію всесвіту. Це і є Боги. Ти й сам був недалеко від цього, хоча в мене тоді виникло питання, як тобі настільки легко це вдалося… Невже достатньо лише одного бажання жити й нічого більше? Той король втратив усе, що кохав й сам був на межі загибелі, що створило у його серці цю діру… Циклопом не так просто стати, як деякі говорять, але ти… Ти й всюди виключення.