Незнайомець, що йде за райдугою частина: 3

Якщо усе, що зараз відбувається – це витівки так званої «долі», то щоб сталося, якби Віктор не випив чаю?

Лише б одна перемінна, могла змінити буквально усе. Перед обличчям раптової небезпеки, хлопець сам не усвідомлював, що міг вчинити. Емоційна нестабільність, зумовлена його схильністю до магії, могла зіграти на руку ворогові, ким би той під кінець не виявився.

Тому Віктор почав роздуми, відштовхуючись від того, що вже бачив і додумуючи ворожий мотив, який обов’язково мав бути.

«Чому цій німфі не дали пістолет, знаючи, що битися зі мною на пряму це самогубство? Вони гадали що я не вийду з під дії гіпнозу й вона дізнається все так, як хотіла, або ж вони хотіли прикінчити і її, без сподівань на вдалий для неї фінал?».

Віктор називав ворогів «вони», так як і гадки не мав, проти чого бореться. Це могли бути хто завгодно, але він припускав, що скоріш за все це біленмани. Такий варіант і пояснював, чому дівчина не вбила його, хоча могла. Удар що змів його до стіни, міг бути в декілька разів потужніший. Його життя це знову випадковість.

- Ім’я.

- Що?

- Назви своє ім’я, - задумливо питав хлопець.

Вони от-от вийшли з маєтку, вдало оминаючи вартових. Зайвий шум їм був точно не потрібен.

- Аранітна, - спокійно відповіла вона.

Пересувалася дівчина з певними незручностями, через важучі сабатони на її ногах. Віктор сказав їй, що там, куди вони тримають дорогу, підбори довго не протягнуть. Між скрегіт серця, дівчина зняла свої червоненькі, прекрасні каблуки й вдягнула ось це… Тоненька ніжечка була явно не під їх розмір. Постійно вислизала, підверталася… Одним словом – муки.

- Куди ти мене ведеш? – обурено питала дівчина.

- Скоро дізнаєшся, хоча можливо вже мала дізнатися.

Спочатку Віктор планував дійти до одного зі сховищ Лептоприна, щоб об’єднатися й обсудити подальший план дії.  «Забарився він… - думав Віктор, - Також втрапив у дію гіпнозу? Чи можливо на нього напали і він скрився? Що ж може ще статися…».

Він не на секунду не припиняв мислити. Те, що гіпноз є здібністю якогось мага, хлопець був цілковито впевнений, але жодної аури він в останній час не відчував, що наштовхувало не на надто радісні думки.

«Настільки майстерний, що безслідно чаклує? Це буде фатальною проблемою».

Маг гіпнозу, якого неможливо розпізнати. Щось з того, що неможливо перемогти. Віктор також не відкидав факту, що можливо досі знаходиться у гіпнозі. Статися могло усе… Але за неможливістю встати й стояти у ступорі, він вирішив діяти і робити бодай щось. Зараз він направлявся в сторону одного з Лептопринових сховищ, тому що відчував там мітку, яку він встановив на людині. Що це за людина він знати наперед не міг, але сподівався, що це виявиться Лептоприн. Важко вирізняти його серед патрульних, коли вони для нього відчуваються усі однаково…

- Тобто? – вибила хлопчину з роздумів Аранітна.

- А! – скликнув хлопець з несподіванки, а як вже отямився, сказав, - Що ти можеш сказати мені про Лепто… Хазена.

- Не потрібно цих секретів. Я про нього знаю більше твого, - посміхалася вона, - Лептоприн Пелопхілакс, тридцять шість років, маг, що наділений ознаками та властивостями, що зазвичай притаманні жабам. Дівчат за життя мав небагато, та й не сильно в них зацікавлений, за станом здоров’я… Життя нікому не давав, але вбивати полюбляв.

- Ви… Значить  ти ще можеш вирізняти навіть вбивства? Як?

- Я можу знати, чи вбивала людина, або які емоції частіше за все відчувала, але це більше як факт, з багатьма недоліками.

- І які ж емоції для нього більш притаманні?

- Для Лептопринчика? – дівчина на мить задумалася, - Смута.

- Це на момент ваших зустрічей?

- Не думай, що настрій часто змінюється. Через близькість я викриваю найпотаємніше.

- До мене навіть не намагайся наближатися, - відсторонився від неї Віктор.

- Це я тобі навряд чи подарую хлопчику, - пристрасно казала вона, - Тай не думаю, що ти відмовишся…

- Вже відмовляюсь.

- Чому тоді узяв мене з собою? Приваблива супутниця – це прикраса для будь-якого чоловіка.

- Скажу одразу, що я не полюбляю оточувати себе непотребом, а тому узяв тебе з собою лише через потенційну твою корисність та й щоб не наробила ти чогось непотрібного.

- Тьфу на тебе! Непотріб, - надулася вона.

- Не забувай, я зберіг тобі життя і вивів з маєтку, з якого б сама ти в такий спосіб не вийшла.

- Дивись не перехвали себе! Я могла…

- Я знаю, що могла, але старайся не спиратися на те минуле, яке не подарувало тобі майбутнього, що ти забажала. Твоя помилка – прийми це.

Дівчина скривилася у відразі й вирішила більше з ним не дебатувати. Вона прослідковувала, що в розмові він намагався показати себе з якомога кращої та сильнішої сторони, що притаманно більшості чоловікам, але робив він це не заради власного его, а щоб передражнити її, так як хлопець прекрасно знав і усвідомлював, на що вона насправді здатна. Вперше, Аранітна бачила чоловіка, який би корив її за те, що вона його не вбила, за прояв жіночності й в деякій мірі милосердя, хоча він вчинив майже так само. «Нісенітниця якась! Придурок..." - подумала вона, але швидко скасувала минуле своє рішення і продовжила розмову:

- То ти психопат? Спотворив своїх же вартових… Тебе совість не турбує? 

- Я повторюю, вони не мої вартові, і ні, совість мене не турбує 

- І тобі все рівно, що з ними буде? Це ж перш за все звичайні люди. Вони зараз немічні під вагою власних обладунків ледве дихають, вдавлені в землю. Чи є в тебе емпатія до інших людей, або можливо особисто собі ти б не бажав такої смерті?

- В мене зверталося таке відчуття, що вони не помруть. Більшого тобі я не розкажу.

Віктор міг відрізняти мітку і перетворення, як свої засоби дії на живих істот. Мітка діяла майже сама по собі, і відчувати її він міг на невизначеній відстані, про межі якої, хлопець й сам не здогадувався, натомість перетворення потребувало значно більших затрат сили, та неабиякої  концентрації при цьому. Якщо ж спрямувати таку маніпуляцію тільки на одну особу, як от наприклад він зробив з Лептоприном, коли перетворив того на оленя, то й відстань між Віктором і перетвореним була більша й він сам міг її визначати, а щодо вартових, він був цілком спокійний. Віктор був певен, що як тільки вони з дівчиною вийшли за межі брам маєтку, як закляття його спало, а спантеличені вартові заклякли від жаху й перелякані продовжили відсиджуватися у кабінеті, не здатні вдатися до будь-яких дій.