Полювання на мисливця

Знову нічний пейзаж, який мов небесна пляма, накривав увесь яскравий привітний світ. Ніч для когось була часом відпочинку, а для когось, часом щоб згадати усі свої злочини та проступки, і гадати щосекунди, а чи не затягне тебе до себе пітьма, за твої «досягнення». 

Все зводиться до того, що все залежить від уявлення людини, або ж її совісті. 

Хазен без перешкод зумів дістатися до своєї тимчасової домівки. Це була непримітна хатина, на окраїні селища, яка знаходилася у протилежній частині поселення, від тієї, де Віктор зустрів племінницю Теодори. Бандит був обережний, і ніколи не залишався десь на довго. В цю хатину, до прикладу, він приходив лише уночі, впевнившись, що ніхто його не бачить. Світло він також не вмикав, робив вигляд, ніби хата пустує. Взагалі-то, тут він поселив одного хлопця, на ім’я Ганс, щоб той дбав про будинок, та й про пса Хазена, якого той в таємниці від усіх, привіз з Жонтару. До того ж, він нещодавно відлупцював цього хлопця, зустрівши того коло корчми. Після побиття, він наказав хлопцеві злягти до канави, без ніяких пояснень. Та й йому ніхто не пояснював, навіщо це взагалі треба. Сказали – зроби. Таке правило ідеального працівника.

Хазен полюбляв ночувати в цій хатині, якщо не враховувати ночі, які він проводив у дворянському маєтку. Перш за все, злочинець цінував безпеку. Воно й не дивно, жоден мисливець, не бажає опинитися на місці своєї здобичі.

Стук у двері пізньою ніччю - очікуй від нього, чого тільки хочеш, але на щось добре точно не сподівайся. Хазен тільки но розслабився перевдягнувся у свій домашній халат, що чимось нагадував Квадіяновий, однак трохи темніший, і перевзувся у м'які капці, як тепер пройшла моментальна мобілізація усього мозку з тілом в придачу.

Чоловік безшумно, але водночас глибоко, вдихнув, потім розмірено видихнув. Зібрався з думками, узяв до рук зброю, прижався до стіни. Краєм ока виглянув у вікно. На дворі нікого, окрім пса в буді, що навіть не подав голосу. Якщо б хтось зайшов за паркан, собака б точно помітив. Дивно…

Чоловік вийшов до сіней, направивши зброю на вхідні двері, очікуючи кого-завгодно. Налаштований він був рішуче.

- Мені довго чекати? – почувся знайомий жіночий голос за дверима.

Пес прокинувся і зашумів, що йому стало сили. Ніколи не пізно. 

«Що вона тут забула?», – здивувався Хазен, але все ж з обережністю рушив до дверей. Легко прокрутивши ручку, він відчинив їх. Як і очікувалося, за порогом він побачив саме її.

- Що ти тут робиш? – суворо спитав він.

- Хотіла побачити тебе, - грайливо сказала дівчина, - Чи мені не можна?

- Ти хвора? – розгнівався він, - Ти наражаєш і мене і себе на небезпеку! Ти, курка драна!

- Ой, годі тобі, любий, - причмокнула вона губами, і мов справді ненормальна, відставила його з проходу і пройшла до сіней.

- Вийшла звідси! Негайно!

Сам того не помітивши, чоловік припав на коліна, впустивши зброю на землю, з повним нерозумінням того, що з ним відбувається. Майже мить тому, він відчував себе нормально, але зараз, йому було вкрай зле і причини для цього, він, поки що не знайшов. Пес на цепу сходив з розуму, спостерігаючи за цим. Він підтри  

- Що за… - Хазен болісно вхопився за живіт і почав блювати на підлогу.

Витершись рукавом, він незграбно подивився на дівчину, що склавши руки, гордо возвеличувалася над ним.  

- Що ти зі мною зробила? – вимагав він від неї відповіді.

Спочатку, Хазен сам не помітив зміни у власному голосі, який з кожним словом набував все більше жіночих рис.

- Якого?

- Як тобі, дорогенька? – глузливо питала вона.

- Бісове дівчисько! – не на жарт розлютився Хазен.

- Не сварися ти так, - відмахнулася вона, - Ще гірше робиш.

З усієї сили, дівчина вдарила бандита в лице ногою, що той аж сплюнув кров’ю. Він поглянув на її ноги ще раз, і тепер, вони були точно не жіночі.

- Ну як, виродку? Сподобалося?

Забачивши чоловіче обличчя, Хазен одразу усе усвідомив і без лишніх роздумів закричав, що було сили:

- Анігілюйся!

Зброя, що валялася коло нього засяяла червоним, розплавилася і повністю увібралася у підлогу, ніби нічого й не було.

Чоловік, що стояв над ним тільки хотів до неї потягнутися, як тепер всі його плани, з крахом провалилися. Вираз обличчя чоловіка неможливо було передати словами. В один момент він вміщував у собі і злобу й розчарування й невтримну ненависть, яка от от мала обвалитися на нього.

- Паскуда! - чоловік вхопив Хазена за волосся і вкарбував у землю.

Бандит захрипів. Він напружив усе тіло, намагаючись підняти голову, але чоловік мертвою хваткою вчепився у неї, без наміру відпускати. Можливо б ще кілька секунд, і у Хазена зламався б ніс, а через ще декілька, можливо і череп тріснув би. Але чоловік чомусь спинився. Він відкинув Хазена в сторону, закричав і закрив обличчя обома руками, покосився назад. Поміж його пальців можна було побачити дикі жовті очі, що навіть у такій людині, як Хазен, посіяли страх.

Чоловік засміявся, похлопав себе декілька разів по щоках, і здається прийшов до тями. Ну, як мінімум, жовте сяйво з його очей вщухло. Бандит взагалі не розумів, що нині відбувається. Йому було неймовірно зле, лице боліло, а мозок взагалі відмовлявся належно працювати. Десь в комірках своєї свідомості він припускав, що це може бути для нього кінцем, але в таке бандит категорично відмовлявся вірити.

- Маг? – кашляв Хазен, - З магами немає сенсу боротися… Надто велика прірва в силі…

- Вже хорониш себе? Правильно робиш. Виправдовуйся перед смертю, вилупок! – чоловік підняв палець в гору, - Там то тебе точно зрозуміють!

Між ними на декілька секунд утворилася тиша. Обидва не спускали очей один з одного, чогось очікуючи.

- На останок, - все слабше говорив Хазен, - Як ти знайшов мене?

- Якби ти жив нормально, ніколи б до тебе не дістався, - відповів чоловік.

Розуміючи свою участь, Хазен заплющив очі. Чоловік підійшов до нього і приклав руку йому руку на голову.