Таємне життя Луного

Перший робочий день. Перше проба нового пера, яка не завжди буває вдалою. Я розумію це, так, як свої перші дні на лісопильні. Занози в пальцях, задубіла шкіра на руках, піт, що до болю подразнював очі та губи. Це супроводжувало мене весь робочий час, але саме з початку з цим було впоратись найважче. Тут же, на перший погляд все було набагато легше. Хоча це лише на перший погляд…

Луний в притаманній йому грубій формі, пояснив та показав що я маю робити і чим займатися в свої робочі години. Робота не кропітка: зустрів відвідувачів, вислухав замовлення, заніс напої з їжею, після того, як пішли - позамітав, помив за ними посуд і тому подібні дрібниці. Ну і звісно, якщо позвали - прибігти, якомога швидше. Такий собі «хлопець на побігеньках».

В такому "спокійному" темпі пройшов мій перший робочий місяць. Кожного дня, з ранку до пізньої ночі, я батрачив до останньої краплі поту. Здавалося, ніби Луний знущався наді мною. Кликав без причини, сам смітив, постійно щось вимагав. Такий собі іспит. Я щиро сподівався, що він це робить не через неприязнь.

«Якщо так продовжиться, будуть мені непереливки…».

 До речі, мені дуже пощастило. Тобто ні, це сарказм, чистої води. Була б моя воля, я б прийшов сюди працювати на місяць пізніше. Чому ж мене потягло сюди саме зараз?

Місяць цей...– це місяць постійних, майже нескінченних свят, різного ґатунку й важливості. Свято Матері, День Жінок, День Чоловіків, День Народження Конрота, День Селян, й інша маячня. Чому ж мене настільки вони бісять? Усе дуже просто -  на свята корчма взагалі не зачинялася, а значить, працював я за ту саму оплату, цілодобово. Так ще й один! Ганса то Луний прогнав, хоча гадаю, хлопцю від цього ні жарко, ні холодно. Такий чудовий місяць пропустити…

Мені доводилося не спати по три дні поспіль. Через таку перевтому, я ледь контролював свої здібності. Без  причини, я міг наполовину перекинутися прямо на людях.  Це без перебільшень найбільший жах, який я відчув на собі за останній рік. Слава Богу, що усі в тоді були п’яні, і ніхто нічого не згадував. Незважаючи на усі ці труднощі, я продовжував працювати кожного дня. Прокидатися з рання, і бігати, як ошпарений до найпізніших годин вечора, мимохідь загартовуючи своє тіло та дух, відповідно й здібність. Страх, як не дивно - найкращий мотиватор. 

До цього також додалася інша проблема – дворянин, що майже кожного дня ходив до таверни й напивався до чортиків. Це був син самого Конрота, якого ніхто не знав як звуть, і навіть, коли був п’яний, він також нічого не розповідав про себе.  Завжди як нап’ється, сяде на стілець, виставить на стіл ноги, закине голову її накриє книгою і спати. Людина він був настирна й пихата, як загалом усі дворяни, але робити нічого, доводилося терпіти й таке. Відвідувачі його не зачіпали, а я наслідував їх прикладу, хоча мені все одно було дивно від того, що це вельможа пан забув у звичайнісінькій сільській корчмі, так ще й без охорони на горизонті? Як пояснив мені Луний, то молодий рожевоокий засідає тут з нещодавніх часів і що вигнати його звідси - те саме, що винести собі смертей вирок. Корчмар хоч і частенько бачив Конрота з ока на око, але на тему сім'ї вони ніколи з ним не спілкувалися, хоча старий зробив таке тонке припущення, що сімейство біленманів не дуже то й дружнє, а якщо висловитися ясніше: - "Їм срати один на одного", - і з таким поясненням Луного я цілком погоджуюся. 

Зрештою панич нікому не заважав, якщо не брати до уваги його надмінний характер і усі негативні з того наслідки, що тільки підсилювалися під дією алкоголю, а платив він багацько більше за інших, так як взагалі не бачив межі багатствам своєї родини й розкидувався ними наліво і направо, мов в останній раз. Луний змирився з цим, хоча по ньому не скажеш, що легкі гроші йому так докучали й робив він це через силу, тому змирився і я. 

Місяць продовжився, а з ним продовжилося моє тяжке випробовування, й дасть Бог мені сили з тим усім впоратися...

Якби не моя віра в те, що я роблю це не за просто так, що колись, така праця має дати той плід, настільки влесливий, щоб душа співала, не знаю, чи вистачило б мене. Але я зумів, і схоже, що настільки жаданий результат, почав себе проявляти.

Відвідувачам я сподобався, тому мене залишили, а значить, випробувальний строк Луного я пройшов. Наступний місяць, селяни провели у роботі, тому моя праця у корчмі стала набагато простішою. Старому скнарі це звісно не подобалося. Коли Луний бачив, як я знайшов хвильку, щоб трохи посидіти, він наказував мені поратися у невеличкому садку за корчмою. Я поставив його перед фактом, що працювати там за безцінь не збираюся. Розрісся скандал. Старий ледь не виривав собі останні волосинки на голові. Через день нескінченної сварні, Луний все ж погодився доплачувати мені. Останнього наймита, він втрачати не збирався. Домовилися ми на 15 мідяків в день, і лише тоді, коли я працюю в садку. Радості моїй не було межі.  Тепер я мав постійний дохід, хоч і не такий великий, але все ж дохід! Ось він, кар’єрний ріст.

Між роботою, я, нишком сходив у ліс, понишпорив в ньому не довго, та дістав там дерев’яну колодку. Вирізав з неї ножом, щось на кшталт скарбнички. Скільки вже років пройшло, а ніж досі був гострим, мов бритва, не псувався і не тупився. Чудо дворянської технології! З кожним днем, скарбничка все наповнювалася і наповнювалася, доки мідяки я не почав міняти серед людей на срібняки. Ще скоро, і мені б вистачило на подорож до міста…

Я спокійно міг відкладати гроші, так як, дружина Луного, частенько запрошувала мене до їх столу, звісно без дозволу її старого. Вона була жінка пухкенька, в разів зо три більша за свого чоловіка. Працьовита, постійно ходила у хустці й схоже мала проблеми з зором, так як її неможливо було побачити без окулярів. Готувала пані Луна швидко, а головне - смачно. Всі страви для відвідувачів жінка робила власноруч, мене ж вона підпускала на кухню лише розносити їх. Увесь бізнес Луного тримався на поставках алкоголю з міста та його дружині. Дід лише підписував і укладав різні папірці та договори, ходив іноді на килим до Конрота, сплачував податки і таке інше.