Обдарований

Життя складне, незважаючи на твій вид, расу, соціальний стан. Всі ми в тому чи іншому - рівні. Є те - чого уникнути не може ніхто.

В такому світі жив і я, син шляхтичів, що заправляли в невеличкому поселені. Назви його вже й не пригадаю, однак запам’яталося воно мені своєю казковою атмосферою. Вічно сяюче Сонце, квітучі квіти, що ніколи не припиняли своє різнобарвне цвітіння, пухкенька травичка, помірний приємний вітерець, невеличкі хатки, бережно укладені камінцями доріжки від домівки до домівки, яскрава та гучна корчма і великий - превеликий маєток моєї родини, де я жив... Всюди все було оточене зеленим, густим лісом, що надавав цій місцині незабутній смак повітря. Наскільки ж він був чудесний... 

Так склалося, що друзів я не мав з дитинства. В селищі, зі знатного роду був один я, всі інші - діти селян, з якими батьки категорично заборонили спілкуватися, незважаючи, що дітей цих мені доводилося бачити виключно крізь вікна маєтку. Батьки мовляли, ніби сільські дітлахи можуть почорнити мою дворянську гордість, зіпсувати світогляд і в подальшому, через неправильно вибудувані відносини з ними в мене може виникнути "прив'язаність", через що я не зможу раціонально правити на загальне благо. 

Звісно для для восьмирічного хлопця, моєї подоби, всі ці нічим не підкріпленні побоювання звучали дико, тому батьків я не слухав. 

Проте, не тільки знатним походженням мене наділив Бог, а ще й магічним даром. Скільки себе пам’ятаю, лише силою думки, я міг змінювати зовнішність на будь-чию, тільки зосередившись на образі у своїй голові. Мабуть, відкриття в собі такої здібністі мало мене хоча б збентежити, але ж ні, навпаки, я завжди сприймав її як вроджену, на рівні інстинкту і від початку, скільки себе пам'ятаю, я вмів з нею вправлятися. В той же момент, я не міг бути певен, що це видасться нормальним в очах оточуючих. Я одразу мав таку здогадку, як тільки вперше ненароком перетворився, хоча цьому я на щастя, ніхто не був свідком. І заключення моє цілком логічне так, як мама з татом такими силами не володіли, інші люди, яких мені доводилося бачити – також. Таке вірогідно здалося б їм дивним, надприроднім і мене, можливо, відправили б до якихось лікарів на лікування, чи до вчених, для вивчення. Не те, щоб я боявся такої підстави з боку своєї рідні, але й перестрахуватися було варто. Тому з найменших років, як ця сила пробудилася в мені, я чітко вирішив нікому й ніколи не показувати, що насправді вмію. Свої дні на очах оточуючих, я проживав, як звичайний дворянин, як син своїх батьків. Водночас, на одинці, я не полишав власних експериментів і всіляко перевіряв свої унікальні можливості. 

Спершу, міцно засіла в моїй голові ідея перетворитися на дорослого, щоб без особливих проблем вислизати з маєтку коли захочу, тільки б одяг підходящий роздоюути... Однак нічим вдалим вона не закінчилися. Попри усі намагання, скопіювати лице мені вдавалося справді доросле, але все інше тіло, як не крути, залишалося таким самим малим, дитячим. Можливо, саме цей провал став моїм першим в житті розчаруванням.

Втім, навіть без використання своїх чудернацьких здібностей, мені все ще вдавалося дурити неуважних покоївок та дивом вискакувати з під їх нагляду і йти вільно прогулюватися околицею досхочу, а повертатися назад, десь під вечір та вислуховувати наганяй від розлючених батьків, які нічого не могли з цим вдіяти.

Таким чином з маєтку я виходив доволі просто - через систему таємних підземних ходів, на яку раптово натрапив, поки досліджував власну оселю. Тунелі були зовсім темні, спершу дещо лячні, давно закинуті й забуті під масивним фундаментом дворянського житла. Я нікому не розповів про свою знахідку, хоча був цілком певен, що мій батько, точно знав про них, а от чи знав він, що ними так хитромудро користуюся я, його слухняний та єдиний син - ось що залишалося для мене справжньою загадкою. 

Хоча, гадаю йому було все одно, як і мені було все одно на те, що також неминуче карали усіх відповідальних за мою нетривалу відсутність. Іноді доводилося чути, що когось навіть звільняли зі служби, але мого ставлення до речей це не змінювало. Мій дитячий інтерес у ту мить, пересилював мою совість. 

В кінець-кінців, я з самого свого народження був такий вкрай допитливий. Мені подобається щодня дізнаватися щось нове, а ще краще, якщо я дійшов до відкриття цього "нового" самотужки. Саме це наповнювало моє життя барвами. Нові слова, вирази, історії, тварини, явища. В цьому був увесь я, тому батьки не здивувалися, коли я вперше втік. Звісно, вони страшенно налякалися, але моя поведінка була для них очевидна, особливо для батька. Між своїми управлінськими клопотами, він іноді знаходив годину в яку навчав мене, час від часу. Батько був всеціло розвиненою особистістю і уроки він проводив на будь-які теми: письмо, читання, всілякі науки: природознавство, географія та інші, більш складні, назви яких я й вимовити не міг… Так ми займалися з моїх найменших років, а я й сам був цьому не проти. Я завжди очікував наступного уроку, на якому батько точно розкаже мені більше, аніж в минулий раз, коли повідає нову таємницю світу, про яку я навіть не здогадувався. Коли він нарешті звільниться від справ і приділить своєму сину крихту уваги... 

Авжеж, певною мірою я розумів, що він такий зайнятий вимушено, у зв'язку з обов'язками, але й вибачити його за це, мій дитячий розум просто поки не міг. Але навіть якщо так, то усім що я знаю і знав, я завдячую тільки йому. 

З одного боку, ці заняття прибирали певний елемент «дослідництва» і мого власного відкриття у цьому світі, але це все ще приносило мені неймовірне задоволення. Про мої ж витівки, батько заговорив зі мною лише одного разу, після чого навіть не намагався мене спиняти, чим дуже дратував матір. Не пам'ятаю, що я йому такого тоді сказав, щоб отримати настільки високі привілеї, однак з того моменту, він, власноруч, жодного разу не вдався до спроб мені завадити у будь-яких моїх починаннях, чому я був дуже радий. В цьому питанні, батько розумів мене краще за всіх, скоріше, тому що і сам колись таким був, але нажаль про своє дитинство, він ніколи мені не розповідав. Я думав, можливо, ще для цього не настала пора, але водночас розумів й інше. Кожен має право на секрети.