Пролог

Циклоп, або історія однієї душі

Дико скреготала сталь об сталь… Яскраві нариси в повітрі вимальовувалися безліччю хаотичних іскор. Врешті-решт, заледенілий простір окропило бризками молодої теплої крові.

"Як і було передбачено на пергаментах, ще за тисячі літ до нашого народження…"

У крижаній пустелі, руїна величного міста. Двоє, долі яких заздалегідь були визначені, нарешті зійшлися в бою, щоб дізнатися фінали своїх довгих історій.

Перший – пережиток минулого. Лорд в обладунку з прохололої, темнішої за ніч сталі, що лиш через один погляд на нього, жахав та роздирав на шмаття найхоробріші серця. Громіздкий і неповоротний, він, мов якась древня машина Війни, просувався далі, з кожним наступним кроком провалюючись дедалі глибше у бездонні снігові замети.

В його могутніх руках красувалася зброя смерті, така ж темна та проклята, як сам її володар. То був витончений, унікальний своєю будовою меч, який був викуваний високо над землею, десь далеко за гущею сірих хмар, що давно затьмили сяйво Сонця.

В момент з забрала страховидного шолома лорда, розвиднілося одне, єдине його око, сповнене безумної, сталої самовпевненості й непорушної віри. Він гордо височів над усім навколо: над далекими сніговими курганами, над кам'яними завалами зруйнованих осель, над своїм останнім суперником, ясно усвідомлюючи власну перевагу. В жодній своїй дії він не вагався, ніби вже на той момент переміг.

Ніби ніщо більше не мало значення.

Другий – віддав усе заради своєї цілі — помститися, чого б це не вартувало. Його руки та ноги… Тепер холодні, металічні протези, що слугували йому вірною зброєю. Вправним рухом однієї з рук, він змусив вискочити з неї нагострене лезо, яке він одразу виставив перед собою. 

Облисіла, шрамована голова, ідеально гладкий череп, покрите кривавим інеєм обличчя та пронизливий, оскаженілий від глухої ярості погляд. Злегка похитуючись, він підвівся, випускаючи у повітря величезні хмари пари з рота. Попри прірву в силі, він все одно мав рішучий намір стояти на одному рівні з… Богом.

Крізь завивання штормового вітру, продовжували монотонно падати з небесних брам пухкі клапті снігу, сповнюючи собою пустку навкруги.  

Важким рухом іншого металічного протеза, чоловік змахнув свіжі краплі крові з посіченого лоба на розпорошену кригу у своїх ніг.

Тільки це, чомусь змусило лорда зупинитися. З непідробною скорботою в оці, він зблизька роздивлявся свій окроплений кров’ю меч. Рана на чоловікові – його рук діло.

- Чому ти досі лишаєшся там? – спантеличено запитав лорд, вміщаючи у своєму голосі - голоси тисяч.

Відповіді не прозвучало.

Механізми ніг раптово зашаруділи, от-от готуючись вистрелити вперед. Лорд одразу прийняв захисну позицію, ніби тільки цього і чекав, не зважаючи на коротку мить слабини, яку він дозволив собі проявити. Підзиваючи чоловіка до себе, він кліпнув йому оком. Той відреагував мертвим, статичним поглядом.

"Очі. Два ока людини вбирають в себе усі її позитивні та негативні бажання. З їх допомогою вона в змозі поглянути на ситуацію з обох боків: Заздалегідь доброго та поганого. Однак, як втрачає одне... Стає дика, вперта, навіжена. Рухома лише єдиним своїм бажанням, що жадає втілити у життя найбільше за все на світі...»   

Ліве око чоловіка повільно заливалося кров'ю, поки він його повністю не заплющив...

 «...То є Циклоп — стан людської душі, яка мов безумний джин, має виконати бажання хазяїна, чого б це їй не вартувало. Могутня сила, що відкриває істинний потенціал, закладений в особистості з народження..."

Людина над людьми, останній король, що на своє горе вижив, сам Світ і Вимір для всього людства, проти невпинного духу одного... 

Вони миттєво наблизилися один до одного, ніби жодна відстань не мала значення. 

«...Добре це чи погано? Не знаю... Але відома мені їх кровожерливість та настирність. Цілі міста нищилися через примху, мільярди життів зупинялися вмить через одне бажання…»

Могутній вітер вив дедалі сильніше, шквальний сніг в мить засипав розсічену рану на чоловікові. Поодинокі сніжинки сповнювалися густої крові й безслідно розчинялися в ній, тим часом як очі чоловіка, наповнюватися ще більшою, непереборною злобою. Минав момент, коротший за секунду, і клинки зіштовхнулися, розкидаючи подовгі іскри навколо, ніби між ними в ту мить розчахнулися ворота в пекло. 

«... Що відбудеться коли двоє Циклопів стикнуться у бою? Напевне кінець світу, хоча і цього я не знаю."

Ніхто не мав наміру поступатися.

Навіть якщо увесь світ загине. 

Наступний удар змусив сколихнутися масивні снігові розлоги... Їх погляди перестрілися. Лорд вимушено зробив крок назад, готуючи повторний, ще могутніший замах. Чоловік не зволікаючи скористався моментом і промайнув ближче, готуючи укол... Менше ніж за мить, меч лорда пройшов повз, натомість гостре лезо з металевої руки, стрімко пробило товстий обладунок.

Ніхто нічого не втямив, як усе навколо засвітило яскравим раптовим спалахом, що втрапивши лордові в око, й оминаючи своїм пронизливим світлом тисячі монотонно чорних душ, доторкнувся однієї, надавши тій найбільшої значущості серед інших.

Крижана руїна запустіла. Снігопад нарешті скінчився і вітер потроху затихав... Так і скінчилася ця історія.