Циганське щастя

Ти не боїшся?

Я дивився на неї. І вона мені подобалася.

Її волосся стало виднішим, розкиданим. Груди не рухалися. Руки, ноги, здавалося, спали. Але вона – ні.

– Вам подобається ніч? – запитав її я.

Все її тіло раптом зірвалося. Вона не встала, вона злетіла, змією.

Нас розділяло кроків десять. Але я бачив, як запалилися її очі і заходили груди.

– Не підходь! – її голос був сухий. – Я стану кричати.

– Навіщо? – потиснув я плечима. – Спить все навкруги. – Я обвів півколо рукою. – І я не заподію вам зла. Хочте, піду звідси. Тільки ось не знаю куди. Я не тутешній.

– Ти п'яний?

– Ні.

– А я п'яна. Мені не можна.

– Не можна що? – зробив я крок.

– Не підходь, – відступила вона, але зразу ж і придивилась, примруживши очі. – Ти музикант?

– На зразок того.

– Добре граєш. Я тебе слухала. Чому ти не спиш у хаті?

– А ти?

– Так.

– Хочеш, вип'ємо вина?

– Нам не можна пити з чужими.

– Чув.