Розділ 1.Світ без болю

Ранок в «Едемі» завжди починався з ідеального світанку. Сонце, вивірене до останнього пікселя, підіймалося над горизонтом рівно о шостій тридцять, розливаючи по місту м’яке бурштинове світло. Воно не сліпило, не пекло — воно просто повідомляло, що почався ще один бездоганний день.
Еліас розплющив очі. У його квартирі на 48-му поверсі пахло свіжоскошеною травою та ранковою росою. Це був стандартний пресет «Пробудження №4». Він підійшов до вікна, яке займало всю стіну. Внизу розстилалося Місто Скляних Квітів — шедевр архітектурної думки, де будинки перепліталися, наче стебла фантастичних рослин.
— Сніданок, — тихо мовив він.
На столі миттєво матеріалізувалася чашка кави та круасан. Кава була саме тієї температури, яку він любив — 62 градуси. Круасан хрустів так, як мав хрустіти ідеальний круасан у посібнику з маркетингу. Еліас відкусив шматочок. Солодко. Навіть занадто. Весь світ «Едему» мав цей ледь помітний присмак цифрової ванілі — приторний фон, який з часом перестаєш помічати, але який ніколи не зникає.
Його робочий день почався з активації термінала.
[ДОСТУП ДОЗВОЛЕНО. КОРИСТУВАЧ: ЕЛІАС_812. ПОСАДА: САНІТАР КОДУ]
Перед очима попливли рядки даних. Поки мільйони мешканців насолоджувалися вічним літом, Еліас бачив те, що було за лаштунками. Він бачив скрипти, що керували вітром, вектори руху птахів і, найголовніше, сміття.
Сьогоднішнє перше завдання привело його до Східного парку. Це було популярне місце для побачень: штучні верби схилялися над дзеркальним озером, у якому плавали лебеді. Але сьогодні з лебедями було щось не так.
Еліас дістав свій інструмент — компактний дешифратор, що нагадував сріблястий стрижень. Один із птахів завмер посеред води. Його шия смикалася в нескінченному циклі, а ліве крило періодично провалилося крізь тулуб, оголюючи порожнечу під текстурою.
— Знову витік пам’яті, — пробурмотів Еліас.
Він підійшов до краю води. Навколо ходили люди — щасливі, усміхнені, у вбраннях, що мерехтіли всіма кольорами веселки. Ніхто не звертав уваги на глітч. Для них світ був непогрішним. Вони просто не бачили помилки, бо їхні візуальні фільтри ігнорували будь-що, що не вписувалося в концепцію раю.
Еліас навів дешифратор на лебедя. На екрані пристрою висвітилося:
Error: Entity_Swan_04. Invalid collision detection. Memory segment 0x004F unavailable.
Він натиснув «Видалити» і «Перезавантажити». Птах на мить спалахнув білим шумом і знову поплив, ідеально і граціозно.
— Дякую, — раптом почув він позаду.
Еліас здригнувся. Це був Марк, його єдиний близький друг. Марк виглядав стомленим. Під його очима залягли тіні, яких у симуляції не мало бути, якщо тільки користувач не виставив їх спеціально в редакторі зовнішності.
— Ти знову не спав? — запитав Еліас, приховуючи термінал.
— Мені снився дощ, — тихо сказав Марк. — Але не той теплий душ, який вмикають у вівторки. Справжній дощ. Він був холодним. Він бив по обличчю, і я… я відчував запах мокрого асфальту. Еліасе, звідки я знаю, як пахне мокрий асфальт, якщо я ніколи не бачив асфальту?
Еліас відчув дивний холодок у грудях.
— Це просто артефакти пам’яті, Марку. Можливо, підсвідомість згенерувала щось нове. Система іноді дає такі побічні ефекти.
— Ні, — Марк схопив його за плече. — Це не фантазія. Це спогад. Сьогодні вночі я бачив, як небо над містом розкололося. Буквально. Там була чорнота, Еліасе. Не космос із зірками, а просто… ніщо. Пусте місце.
Еліас хотів заспокоїти друга, сказати, що це просто перевтома від нескінченного свята. Але він згадав сьогоднішнього лебедя і порожнечу під його крилом.
— Йди додому, Марку. Онови драйвери сприйняття. Завтра все минеться.
Марк сумно посміхнувся і відійшов, розчинившись у натовпі ідеальних людей. Еліас ще довго стояв біля озера. Він подивився вгору, на яскраве блакитне небо. Десь там, за шаром ідеальних хмар, він вперше за все життя відчув присутність чогось величезного, холодного і дуже голодного.
Того вечора Марк не вийшов на зв'язок. А наступного ранку його профіль у системі став сірим, з лаконічним підписом: «Користувач обрав остаточний спокій».

Того вечора, після розмови з Марком, Еліас не міг заспокоїтись. Слова друга про дощ і чорноту роз’їдали його власну впевненість, наче кислота. Щоб відволіктися, він вирішив замовити «Вечерю за емоційним запитом» — функцію, яка аналізувала рівень дофаміну в крові та підбирала ідеальну страву.

​На столі з’явився теплий яблучний пиріг. Він виглядав бездоганно: золотиста скоринка, легка хмаринка пари, ідеально симетричні скибочки яблук.

​Еліас підніс ложку до рота. Смак був насиченим. Спочатку — кориця, потім — солодкість печених яблук, наприкінці — вершкове масло. Але щойно він проковтнув перший шматочок, у роті залишився той самий посмак.

​Цифрова ваніль.

​Це був не справжній аромат спеції. Це був хімічно-солодкий, стерильний фон, який супроводжував кожен продукт в «Едемі». Він був у вині, у хлібі, навіть у воді, якщо пити її занадто повільно. Система не могла імітувати складну гіркоту реального життя, тому маскувала всі прогалини цим універсальним заспокійливим ароматом.

​— Смакова ілюзія номер сорок два, — прошепотів Еліас, відсуваючи тарілку.

​Він раптом зрозумів, чому Марк так відчайдушно хотів відчути запах мокрого асфальту. Асфальт не був солодким. Він був різким, брудним, справжнім. В «Едемі» ж навіть біль відчувався як щось віддалене, загорнуте в солодку вату. Якщо ти вдарявся об кут столу, система миттєво приглушувала нервовий імпульс, замінюючи його легкою вібрацією та коротким ароматом… тієї самої ванілі.

​Еліас підійшов до дзеркала. Його обличчя було гладким, без жодної зморшки чи пори. Він спробував вщипнути себе за руку. Він бачив, як пальці стискають шкіру, але відчуття було ватяним.

​— Адміністраціє, — покликав він. — Чи можу я змінити базовий пресет смаку?

​— [ВІДПОВІДЬ: ПОТОЧНІ НАЛАШТУВАННЯ Є ОПТИМАЛЬНИМИ ДЛЯ СТАБІЛЬНОГО ПСИХОЕМОЦІЙНОГО СТАНУ. ВІДХИЛЕННЯ МОЖУТЬ ВИКЛИКАТИ СТРЕС] — миттєво відповів приємний голос з-за стін.