Глава 3

Перша вподобайка. Друга. Третя. Четверта. Повідомлення. Знову вподобайка. Коментар. Знову вподобайка. Телефон просто червонів від активності. Зоя не встигала все переглядати. Вчора Тихон надіслав рекомендації їй, а сьогодні, як і обіцяно, посилання отримали цілком всі.

Зізнатися, дівчина не очікувала такої уваги. Вона і не уявляла, що сподобається всім чоловікам, з якими «на думку» тієї чарівної програми, в неї багато спільного. Майже всім... Як же стало неприємно та навіть образливо, коли серед купи вогників, сердець, компліментів та бажань поспілкуватися, вона не побачила жодної реакції від Юри... І Андрій відгукнувся, і Дмитро вже електронного букета квітів надіслав, а з боку Юри – тиша.

Ну, що ж, проковтнула та пішла на роботу. А там сьогодні – справжній армагедець. «Сонечко, це треба». «Сонечко, тепер оте треба». Зоя не знала, за що хапатися, наче змовилися всі. І лишень, коли настала свята обідня перерва, дівчина змогла поглянути, що там коїться у віртуальному світі. Вона так і застигла з довгим листком салату в роті, адже на коментар, залишений вночі Юрі, чоловік відповів. До того ж привітно це зробив, з купою смайликів і все таке.

- Чого ж мені в «особисті» нічого не написав? – Зої не хотілося думати, що Юра відповів з ввічливості, проте вона не викликала в нього зацікавленості. ­– Гаразд, а якщо так? – дівчина записала коротеньке відео і додала на свою сторінку. В неї сьогодні якраз «ділове» декольте, гарна зачіска, стриманий макіяж, ще й голос від природи з придихом, є чим увагу привернути. Що, власне, і вдалося, бо знову посипалися компліменти й від учасників експерименту, і від давніх знайомих. Навіть від Тихона сердечко отримала, що Зою здивувало не на жарт, вона думала, хлопець тепер ігноруватиме її до скону. Але головного, на жаль, дівчина так і не домоглася, Юра мовчав...

- Та пішов ти! – вилаялась на всі заставки та перевернула телефон екраном до столу, а потім ще й звук вимкнула, аби не бачити нічого і не чути.

- Дарма ти так. – Пані Оля якраз увійшла до кабінету. – Деяким чоловікам просто не вистачає фантазії, щоб розпочати з дівчиною розмову. Ну, а у вашому випадку – листування.

- Як ви здогадалися, що мене «динамлять»?

- Я з тобою вже сім років працюю, знаю, звідки взялася кожна твоя мімічна зморшка. Напиши йому перша. – Жіночка підморгнула та пішла.

- Ага. Зараз! – Зоя сердилася. А нещодавня витівка Толіка взагалі породила в ній якісь незрозумілі сумніви. Зрештою, дівчина видихнула і таки перекинула свою увагу на більш активних співрозмовників.

Вона якраз їхала в метро і переглядала повідомлення, які надійшли їй під час робочого дня. В обід Зоя так гарно поспілкувалася з Андрієм, що той вже відеопобачення пропонував. Спочатку вона не помітила, що хтось надіслав їй зображення в «особисті», але потім всередині аж гаряча хвиля промайнула, бо в телефоні їй махала жовтенька долонька від Юри...

- Ну, нарешті! – вирішила вже не чекати та написала сама. Запитала, як в нього справи та чим чоловік займається. І, о святі сосиски! Ледь стрибати у вагоні не почала, бо отримала відповідь. Чоловік розповів, що на тренуванні, а далі збирається ще й до басейну. А потім навіть поцікавився, як в неї настрій. Здається, нерухома гора все ж посунулася.

Весь шлях додому Зоя спілкувалася з Юрою. Дивно, звичайно, як він встигав писати, адже за його словами був на тренуванні, але хіба то головне?

З їхнього листування дівчина дізналася, що Юра мешкає в одному з міст сусідньої області. В нього триповерховий будинок, бо чоловік любить простір, каміни та сходи, своя бібліотека, три собаки та один кіт. Вільного часу в нього небагато, але він намагається кожної пори року десь подорожувати. Йому подобаються розумні дівчата, які знають, чого хочуть від життя. Чоловік мав досить веселу вдачу, жартував та простим якимсь був, про таких зазвичай говорять – «свій». Зоя спілкувалася з ним, наче загіпнозована. Він так відповідав цікаво, немов письменник. Воно й не дивно, Юра свої враження від прочитаних книг чи побаченого в подорожах змальовував в дописах не гірше за відомих митців. Зоя їх перечитала майже всі та просто відірватися не могла. Його світогляд так відрізнявся, він взагалі не був схожим на інших чоловіків, Юра вражав якоюсь загадковою винятковістю. Побачивши на світлинах та прочитавши розповіді про місця, де чоловік побував, Зої одразу й самій хотілося там побувати. Хоч він вже й давненько нічого нового не публікував, але коли вона про це запитала, отримала чомусь одну усміхнену пичку.

Все б то чудово, але наступного дня треба було розповідати про своє спілкування Тихону. І ось тут пальці на клавіатуру не лягали, бо як таким можна ділитися? Тим паче тут вже Юрко обізвався, взагалі ніколи. Зрештою, Зоя махнула рукою та написала, що з сімох запропонованих претендентів, з усіма сімома й спілкується, але особливо активно – з одним.

«Тішуся за тебе. Тільки не з сімома, а шістьма, один навіть не стежить за твоєю сторінкою».

Миттєва відповідь Тихона дещо спантеличила дівчину. То він ще й за цим спостерігає? Але хлопець все ж мав рацію, Юра дійсно чомусь не стежив за профілем Зої. Вона навіть перевірила ще раз, але ні.

Спочатку думала не запитувати, бо ще скаже, дитина якась. Але у віртуальному світі є свої традиції. І зазвичай, коли з’являється спільна симпатія та не треба щось приховувати, сторінками в соцмережах «товаришують». Тож не витримала таки й запитала про це, на що знову отримала намальовану усмішку.