Пролог

Нічого не нагадувало про непогоду у просторому клубі. Техно-музика, спалахи світла, неонові вивіски столиків де можна замовити всілякі послуги. Люди ховались від аномального, як здавалось, дощу, заливаючись випивкою та запихаючи в горлянки синтетику — їжу, що виготовлялась за допомогою технологій, бо натуральні продукти — дорогі. Їх можуть дозволити ті, хто розташувався на другому поверсі будівлі, просторих балконах. Я заздрив їм. Дивитись з висоти на балаган, напевно, потішно.
Кашлянув, оговтався від басів музики й пішов до барної стійки. Сьогодні — двадцять п’ятого ніїма, себто дня, ігровий клан під назвою «Соколи перемоги» перестав існувати у якомусь з сенсів. Фактично ми мали купу новин про поразку в клановій війні та її наслідки, теоретично — ніхто до нас не захоче йти. Одним словом, справа двох років життя разом з іншими лідерами, моїми друзями, померла.
 

Після останньої робочої години, коли пірнув у капсулу, мов той плавець, побачив довгий список логів, що сповіщав про вихід близько трьохсот людей з клану, повідомлення про поразку. Не давали й спокою акули пера, що шукали нових інтриг для своїх сайтів з новинами гри «Хатеран».
Віртуальний світ ввірвався стрімко, наче всі його чекали після того, як світ догори дриґом перевернувся, деякі країни перестали існувати. Народи, як горох, розсипались по світу, хоч й тримались груп, проживаючи у кварталах. Світом нині провили корпорації й технології.
Отож, роботу я втратив, справи у грі — кепські. Доведеться створювати нового персонажа. Соколів зрівняли з цифровою землею у буквальному сенсі через справи Макса, що любив язиком молоти направо й наліво, вважаючи, що службовці поліційного полюса дадуть захист, бо його батько там не остання людина. Ага ж. Хто ж знав, що чергова його жертва є синком держслужбовця, що засів у одному з кланів, тридцять шостому серед сотні сильних об’єднань гравців. Не зміг дошкулити в реалі, віднайшов ворога в віртуалі. Напевно, другий варіант сприймається болючіше, бо на вулицях міста можна померти в будь-який момент, тому варто з собою носити козир у рукаві — зброю.

Надпис «Жнеці Смерті використали легендарний сувій закляття Погибель» досі стояла перед очима, ніби хтось невидимий тримав монітор чи голографічний проєктор. Повністю зруйнували замок клану, та територію, що прилягає до нього, перетворили у пустелю попелу. Майно з казни пішло на репарації, ще з персонажа стягнули декілька легендарок, бо не вистачило.
Макс дав знати, що ворог його не полишить. Тому, він, разом з сестрою вже готують капсули, щоб створювати персонажів наново.
«Розумієш, Дан, нам краще розійтись. Виродок обіцяв виловлювати всіх з клану, всіх тих з ким я товаришував, влаштовувати їм „веселе життя“ якщо вони не стануть на його сторону», — писав друг.
Я чудово знав: нині роздоріжжя, розділене на декілька частин змусило кожного прийняти свою сторону. Що ж, доля бентежна й вона йшла під укіс.

Біля бару музика була не настільки гучною, тому перевів дух, зітхнув з полегшенням. Замовив випивку, скориставшись браслетом. Він одразу завібрував, та сенсорний екран мигнув, на ньому висвітлились повідомлення з гри.
Браслет, або як ще його назвали — десма (1), був невіддільною частиною сучасного життя. Він поєднувався за допомогою спеціального датчика з маленькою голкою для крові й був індивідуальним, носив код власника. Назву придумав один з мислителів, що після Великого Розпаду став засновником однієї з перших корпорацій. Це була певна альтернатива нейрочіпам. Люд не спішив вшивати у тіло пластину, що поєднувалась з нервами, могла стимулювати уяву й фантазію. Говорили, що можна було підключатись до алісіди (2).
Я ще тоді не народився, але читав на сторінках історичних книг наслідки — десятки тисяч загублених життів, новий спалах безладдя та бунт. Компанію, що запровадила інновацію розгромили родичі загиблих. Тоді на арену технологій вийшов Альваро Бансо — нині один з найбагатших людей світу. Його корпорація «Софія» (3) окрім розробки кайданів, ще випускала книги філософів, що знайшли популярність до розпаду, закарбувались в історії тодішніх людей та стали підґрунтям деяких наук. Мова йшлась про грецьких мислителів, зокрема, може й були інші, але в розділ знань на браслеті я заглядав не часто. Для мене це нудне читво, особливо коли кожен день доводиться виживати й боротись.
Десма поєднувалась з капсулою та інтерфейсом гри, подейкують, що «Хатеран» придумав син Альваро, тому проблем з синхронізацією профілю гри не було, ба більше — капсула підключалась до браслета під час гри, навіть заряджалась від неї, а ще прекрасно працювала разом з датчиками, що прикріплялись до тіла.
Отож, програма гри висвітлила пошту персонажа. Проковтнув випивку й сказав лайку на японській, перейшов в меню платежів та замовив ще стопку-другу. Бармену було все одно, а от відвідувачка, що сиділа неподалік подарувала зацікавлений погляд.
Помітив його одразу, як і власницю — тендітну дівчину з темним волоссям, що були заплетені у косу. Сиділа вона задумлива, може й сумна, не роздивлявся сильно, та й емоції… Їх важко вловити, якщо не спілкуєшся. Одягнена в приталений комбінезон. Я чудово знав: під ним тонкий шар броні, що захищає від порізів холодною зброєю, навіть витримує декілька пострілів з пістолета. Колись на роботі носив подібний, тільки іншої модифікації.
Незнайомка одразу помітила інтерфейс програмного забезпечення, що поєднувався з персонажем гри, хмикнула, відсунула рукав та декількома рухами відкрила схожий. Погляди зустрілись, зацікавленість виросла. Дівчата геймери не рідкість, але більшість все ж обирає життя коханки багатія або важку працю на роботі. Подейкували: мешканці кошерних кварталів заводили гареми.

Вона була непростою. Робота охоронця нічного клубу, дещо кращого за цей у якому перебуваю зараз, навчила розбиратись в людях. Або я так вважав.
— Поки нас об’єднують дві речі: гра, лайки японською та сусідство, — мовила, коли побачила мою посмішку. — Кріста.
— Дан, — простягнув я руку, — будемо знайомі?
Вона пила новомодний коктейль з елітних позицій меню. На мить подумав, чи потягну таку розкіш, навіть просто у спілкуванні, батько, коли ще був живим, навчав бути джентльменом (так говорили по-старому), модною мовою — самураєм.
— Як довго граєш, — Кріста кивнула на мою десму й погасила екран своєї.
— Декілька років, — відповів сухо та й взяв чергову стопку.
— Чув про останні новини?
Авжеж, я був в курсі того, що весь форум ігрової спільноти гудів, що клан п’ятдесятий у топі зазнав поразки. Я чудово відчув наплив ажіотажу, чого вартують тільки кореспонденти у особистих повідомленнях, що готові заплатити навіть реально валютою за інформацію, пропонуючи назвати суму першим.
— Так, — хмикнув, — ти про падіння Соколів?
— Й про анонс обнови, — вона недобре глянула на чоловіка, що сидів неподалік від нас й прислухався до розмови.
— Щось бачив, — кивнув, одразу відкриваючи сайт гри, — тільки новина з переліком нововведень та анонс івентів.
Список давав надію про захопливі години ігрового процесу. Хатеран — світ меча та магії й не тільки. Там існувало декілька паралельних світів-континетів. Деякі з них відповідали реальним історичним епохам, не без вигадки, звісно, але все ж, опинитись в обладунках та з мечем в руках після виснажливих реалій життя… Було неперевершено. Деякі геймери заробляли за допомогою віртуалу та й замінили свою долю ним. А що, контенту багато, тільки купляй капсулу й підписку й не забувай платити за електроенергію та мережу. Згадав про ймовірне видалення персонажу, скривився та й потягнувся до випивки. Кріста мов пронизувала поглядом, здавалось, жадібним.
— Важкий день?
— Гру наново доведеться розпочинати, — вирішив, якщо скажу напівправду, гірше не буде.
— Втрапив у халепу? — скептично відізвалась. — Загримів у чорний список якогось з кланів?
— Можна й так сказати. Сотий рівень апнув, хотів добратись до Ягди, тільки квест завершив, от все й накрилось цифровим тазом. Може до кращого, стану стрімити, наберу аудиторію, кредити зароблю, можливо хтось ієни кине.
— Якщо шукаєш роботу, — постукала пальцями по гладкій поверхні стійки, — можу підсобити. Теж пов’язана з Хатераном. Подруга шукає віддаленого працівника. Деталей не скажу, дай комутатор, перекину адресу.
Від мого здивованого погляду, Кріста всміхнулась. Напевно, десь в уяві поставила один бал до інтуїції чи прозорливості собі. Корисна характеристика, скажу вам.
— Розслабся й видохни, — вона плеснула у долоні, й нахилилась ближче. — Я бувала у «Штормі», помітила симпатичного охоронця, — підморгнула змовницьки, — виступала там на нижній арені.
«Значить, вона найманка? — подумав, вагаючись, внутрішній датчик підозри зашкалював. — Я її зовсім не пам’ятав».
— У вас ще власника Моро звуть, він часто організовує підпільні бої на мечах, — говорила якомога тихіше, — на арені я інша. Своє… Захоплення не афішую.
Кріста була повна сюрпризів, тому відкинув зайві думки, думаючи, що потім зі всім розберусь. Випивка довбла в голову після чергової чарки й десма сповістила про легке сп’яніння. Ми обмінялись цифровими профілями. Дівчина переслала мені пряму адресу спеціаліста з відбору персоналу.
— Повідомлю Урію про тебе, а далі сам вирішуй, — сказала й відволіклась на дзвінок.
Ми ще користувались смартфонами. Так. Сенсорні екрани. Вони були з можливістю проектувати інформацію у простір, але функцією на людях було не заведено користуватись. Браслет ще мав  доступ до дзвінків, але, як на мене, то краще гроші заплатити і мати окремий гаджет. Тут кожен вирішував сам. Нова знайома аж відійшла на декілька хвилин. Я передивлявся зі спостерігачем за нами, що відвернувся. Повернулась вона стурбованою.
— Вибач, — мовила спішно, — не подарую тобі танець, бо дядько чекає.
Дівчина натискала на панель, де можна було залишити чайові персоналу закладу.
— Тобі пасуватиме ім’я Хіната.
— Що?
— Ну, для нового перса, — Кріста почекала, поки десма розплачувалась. — У тебе ж буде важкий вибір, то ж вважай, що я вирішила дилему.
Я нічого не відповів, подумки приміряючи її варіант й шукаючи значення. Що ж, японську знав на рівні вуличного говору та лайки. Та мало хто користується нею, хоч деякі слова ввійшли до вжитку спільної мови.
— А тебе як звати? У грі тобто?
— Амая, — мовила дівчина, перед тим, як зникнути й напівтемряві й натовпі.
Ми навіть не попрощались. Довго проводив фантомну фігуру поглядом, хоча й не знав, як вона переверне моє життя з ніг на голову.