8

«Це ти хотів мені показати? Я лише хвойда на раз, для таких як цей придурок? А ти гідний кращого?»

Стася Павлів «Ярлик «хвойда»

         З дзеркала, що висіло в передпокої, на неї дивилася бліда, зашугана жінка. Причому дрижаки супроводжували її від тої пам’ятної розмови. Та й розмовою те перекидання словами у слухавку складно було назвати.  Він, коли зачув новину про дитину, миттю змінив тон і сказав, що в суботу буде. Домовилися зустрітися по обіді в Березному у затишному кафе під назвою «Березовий гай». Там морозиво смачне продавали зі шматочками справжніх ягід. Колись Роман постійно водив її туди, а потім усе полізло косо, криво й навкарачки. Вона часто-густо замислювалася над тим, коли саме настав перелом в їхніх стосунках з колишнім чоловіком, і все частіше схилялася до думки, що таки після операції, бо Роман якось різко змінився від усвідомлення того, що батьком з нею може й не стати.

         Оля любила його. А як було не любити? Високий, чорнявий, підтягнутий, на гарній машині, залицявся так, що їй певно всенький Березнівський район заздрив, ну жіноча половина точно. Вони познайомилися надзвичайно банально. Він потрапив до лікарні з апендицитом, а вона ставила йому крапельниці. Невдовзі взаємні усмішки переросли у палкі почуття. Їм дах зносило. Вже за три місяці Роман прийшов у свати, а ще через три зіграли весілля. Поселилися молодята у селі Кам’янка, в хаті Роминих покійних дідуся та бабусі, хоча сам він був із Поліського.  Хата старенька, але мала навкруги багато городу, де спокійно можна було б будувати новий дім. На початку вони так й планували. Роман працював на сірниковій фабриці водієм фури, а з Кам’янки туди рукою подати, як і до Березного. Дуже зручно обом. Зарплату на фабриці мав непогану, адже траплялися навіть поїздки за кордон, з Олиною не порівняти, тому могли цілком відкладати на будівництво. Вже й камінь завезли, а також щебінь та пісок, але раптом все полетіло шкереберть. П’янки, дебоші, рукоприкладство… Оля постійно замазувала синці тоналкою, кілограмами тоналки, бо соромно було перед колегами та знайомими. Табуретка стала останньою краплею.

- Доню, а ти куди? – раптом пролунав голос матері дуже близько.

Оля здригнулася, ніби зі сну прокинулася та наполохано глянула на матір.

- До Інни, я ж казала, - відповіла заготованою напередодні брехнею.

- Точно. Я забула.

Мама сяйнула полегшеною усмішкою, що миттю передалась очам та розгладила стурбовані зморшки на чолі неньки. Їй складно як нікому. Доньки не миряться, серце болить, валідол і корвалол стали звичними супутниками їхніх буднів.

- Бувайте!

Оля хутко вискочила із хати, аби не наткнутися на ще якісь питання. Заготована брехня ідеально влилася поміж родинне середовище, особливо пораділа Ксеня, бо Оля у свій вихідний не буде цілий день маячить перед Дмитром, а поїде до колеги в гості, на дівчачі посиденьки.

Інколи Олі навіть ставало шкода сестриного чоловіка, це ж які нерви потрібно мати, аби втримувати всі безглузді нападки постійно накрученої жінки. Вона он свого Рому боялася кривим поглядом обдати, щоб не нарватися на черговий стусан. Хоча, однаково наривалася.

Перед приміщенням кафе, Оля ще раз прискіпливо себе обдивилася: чорні черевики начищені до блиску, не затьопала в маршрутці, джинси і червона куртка також лишилися чистими. Зайшла, зняла верхній одяг, вішаючи в кутку біля столика, який для себе облюбувала, обтягла в’язаний жовтий светр, відкинула косу з плеча, і сіла.

До неї миттю підбігла офіціантка, не молоденька, як зазвичай прийнято у подібних закладах, а жіночка під сорок з короткою стрижкою та гострим поглядом.

Оля замовила чай та шоколадне тістечко. Їсти зовсім не хотілося, проте думалося, що хоча б гаряче питво втамує внутрішні дрижаки. Її усю тіпало, мусила запхати руки поміж ноги та міцно стиснути, щоб нечисленні відвідувачі бува не подумали дурного.

Вони домовилися зустрітися на третю, тому Оля змогла пересилити себе та витягнути з сумочки телефон, аби глянути на годинник. Уже рівно п’ятнадцята нуль нуль. Поглянула у вікно, звідки відкривався вид на літню терасу і проїжджу частину вулиці. Хотіла угледіти знайоме авто, але все одно прокліпала.

Орест з’явився зненацька і феєрично, оскільки дуже виділявся на провінційному фоні маленького містечка доглянутою бородою, високою статурою та дорогим одягом.

Оля вклякла. Згадала ту бороду, що приємно лоскотала шкіру та залилася рум’янцем. Метушливо засовалася на диванчику, обтягнутого коричневим замінником шкіри, і боязко глипнула на Ореста, що прискіпливо озирався навкруги, вишукуючи її поглядом. Його персона миттєво прикувала погляди нечисленних відвідувачів та офіціантки, що принесла її замовлення. Орест прослідкував за жінкою і наткнувся пильним карим поглядом на Олю. І не було там тепла, лиш холоднеча, закутана в самозакоханість та марнославство.

Він на ходу зняв темно-зелену подовжену куртку, кинув її на диван, сіпнув нервово край бордового светра та сів навпроти. Олин шлунок втнув сальто, тому що підступна пам'ять хутенько вишкребла із закутків сірої речовини хтиві спогади. Вона не шкодувала за скоєним, бо, як виявляється, секс не в ліжку може бути вражаючим.

І офіціантка некраща, одразу поплила, коли узріла випещене бородате чудо, що завітало у їхнє маленьке кафе.