6

«Чи важко робити вибір? Між тим, що правильно, і тим, що помилково. Між прийнятими у суспільстві нормами і порушенням моралі. Між багаторічною звичкою і новим небезпечним кроком вперед?»

Ліна Алекс «Тихе море»

         Він перегнав автівку під кафе з претензійною назвою «У Доцента», де вони з колишніми однокласниками збиралися влаштувати сабантуй. Насправді, Доцент не вигаданий персонаж однойменного фільму («Джентльмени удачі»), а місцевий бізнесмен, що займався столярною справою, викупивши старі колгоспні корівники, де облаштував цех. Згодом відкрив власне кафе та крамницю, звівши велику будівлю з червоної цегли в центрі села, попід церквою. Своє прізвисько отримав через винахідливість та заповзятість, бо в школі був затятим трієчником, але зумів стати успішним підприємцем, не покидаючи межі села. Звали пестунчика долі Віталій, але кликали усі місцеві Доцентом, тому з назвою кафе він заморочуватися не став, людям креативність сподобалася, особливо молоді, котра постійно тут тусувалася.

         Орест вийшов з автівки, запхнув руки до кишень штанів, очікуючи всіх інших. Від школи до кафе було недалечко, проте йому погано вдавалося приховувати невдоволення, тому що Оля відмовилася під’їхати з ним сюди, висловила бажання пройтися з іншими.

«Ну, й нехай шкандибає на своїх шпильках» - обурювався подумки Орест, роздивляючись навкруги. Село як село. Тихо. Тільки дітлахи на гойдалках біля церкви порушують тишу завмерлого села, яке розійшлося після служби Божої домівками.

Першою на дорозі показалася Віра. Вона швидко рухалася в бік кафе, оскільки виступала організатором зустрічі, і вже встигла здерти з нього гроші на подарунки для вчителів та на посиденьки в генделику. Попри двох дітей їй вдалося зберегти ідеальну фігуру та азарт в погляді, який повсякчас зупинявся на Орестові, адже не забула спитати його про дружину та дітей, котрих само собою не виявилося. Відповідь її втішила, а він серйозно затривожився, міркуючи над намірами колишньої однокласниці. Здається, у неї визріли плани щодо його персони. Невже чоловік не перешкода? Ота стіна, яку можна посунути? От тільки Орестові цього не треба. Він добре пам’ятав, як Мороз умів штахети рвати.

Після Віри до кафе підтяглися інші, педагогині, до речі, також. Чемненьким рядочком вони піднялися на другий поверх, де їх чекав накритий стіл неоковирною буквою «Г». Віра почала наполегливо розсаджувати всіх по місцях, не забуваючи відвести працівникам педагогічної ниви почесне місце в центральному кутку, а Ореста притулити коло себе. Він, бува, й рипнувся всістися, та останньої миті звернув в інший бік, помітивши вільне місце між Олею та Іванкою, яка приїхала аж з Луцька, де працювала адвокаткою. Проблем з Вірою, і не дай Боже з її чоловіком, не шукав. Він завтра їде звідси.

- Дівчата, між вами вільно? – нахабно поцікавився Орест, коли вмостився поміж них.

- Вже ні, - посміхнулася Іванка. – Що ж ти коїш? У Вірки припадок станеться.

- А ти її Мороза пам’ятаєш? – він промовисто пострибав бровами, а Іванка кивнула, ховаючи дзвінкий сміх у долонях. – Бачу, пам’ятаєш. То скажи, воно мені треба?

З іншого боку пирхнула Оля, привертаючи увагу однокласників навпроти.

-   Що ти там таке цікаве дівчатам розказуєш? – вткнув носа Іван.

- Бувальщини Іване, бувальщини.

Іван розкрив рота, аби ще чогось ляпнути, але Світлана Григорівна піднялася зі свого місця й почала знову виголошувати промову, тримаючи в руках звичайну стопку із вином. Вони уважно вислухали, а тоді ніяково пригубили хто що. Чоловіки, здебільшого, зупинилися на горілці, а дівчата на вині. Орест вподобав мінеральну воду, завтра зрання планував виїхати, тому поправляти здоров’я після вчорашнього вважав недоречним.

- А ти чого не п’єш? – здивувався Юра, що сидів біля Івана, глипаючи мутними синіми очицями на нього. Видно, оковита давно ходила з ним у статусі найліпшої подружки.

- Не хочу.

- Ти що, слабий? Не вип’єш з нами, - вилупив пропиті баньки Юра.

- Так, слабий, кривий і горбатий, - випалив Орест, а дівчата знову пирхнули, - тому, випий ти за моє здоров’я. Будь другом.

Юра іронії не зрозумів. Налив ще одну чарчину, і смачно перехилив зі словами: «За твоє здоров’я!»

А далі застілля, якому в голови вдарив перший хміль, загомоніло голосним багатоголоссям, а коли з-за столу відлучилися педагогині, воно розійшлося нестримним сміхом, підігріте кумедними спогадами із шкільного життя.

Орест, як один тверезий, серед того галасу, галантно обслуговував своїх дам, навмисно не звертаючи уваги на Олю. Подумаєш, пахне гарно і ноги від вух, і декольте вивалила, що навіть п’яний Юра очей не здатен відвести, і ту косу розпустила… Її колишній чоловік дебіл чи просто долбодятел? Хто з такими розлучається? Таких на руках носять. Він би точно носив.

А тоді Орест втямив, що думки попрямували геть кривою стежкою, якщо він про це думає. І не пив же! Втупився у вікно за спинами Юри та Івана, намагаючись відігнати незрозумілі бажання. Надворі збиралися сутінки, його улюблена частина доби. Літом, коли ненависні качки, нарешті, опинялися в огорожі, він хапав Гліба та біг до Голуба купатися. Це був великий ставок із шлюзами, які шуміли розлогим громом на десятки метри навкруги, і води якого впадали в річку. А біля «Голуба», бо там стояла напівзруйнована хата померлого діда, якого за життя називали Голуб, так і донині його нащадків кликали, тільки жили вони тепер в межах села. Вони з братом купалися досхочу, поки вечір їх не заставав, а тоді насуплено чимчикували додому, бо знали, зараз Люба вчинить сварку з обов’язковим побиттям дротом. І навіть бабуся не могла зарадити тій біді. Якось спробувала забрати їх до себе, але Гліб уперся, поставивши бабусю перед очевидним: