4

«Сподіватися, що колись усе стане справжнім. Мені здається, якщо б я сказала ці слова, вони перестали б випромінювати ту незайманість та чистоту»

Полина Грим «Це все тимчасово»

 Оля не подзвонила увечері, хоча він чекав. А потім вперто запевняв себе, що не чекав. Ніч в батьковій хаті минула бентежно, не тому, що Люба навмисно гупала усім на світі, аби дратувати його, а тому, що снилася ота коса і чорт, який за неї вчепився. Бісовщина!

Прокинувся в холодному поту посеред ночі, довго крутився, поки знову заснув, а вранці протер заспані очі від галасу, що лунав, здається, із самого пекла. Одним словом, Люба верещала. І судячи з того, яким фальцетом – Гліб приїхав.

 Орест хутко підірвався з ліжка, натягнув сірі спортивки, не забув взутися, бо все ж черевик не так шкода, як власних ніженьок, і вилетів в коридор. В очі одразу вдарило вранішнє , трохи настирливе сонце, яке зазирало у вхідних двері, що стояли розхристані навстіж. А на порозі чулася какофонія голосів, з яких Любин вирізнявся найсильніше.

Він запхнув руки в кишені і нахабно випхнув підтягнуте тіло надвір. Спорт став його культом. Із худого довготелесого нещастя, зумів перетворився на широкоплечого молодого чоловіка, на якого дівчата тепер заглядалися і  носи не одвертали.

  Він лиш переступив поріг, а шквал міцних чоловічих обіймів ледве не зніс його лавиною радощів. Гліб не вмів стримувати емоції. Якщо радів, то з усіх дурощів, проте, якщо лютував – також з усіх наявних дурощів. Орест був стриманішим в своїх почуттях, але брата притис міцно. Вони не бачилися місяць, оскільки Гліб часто навідується до нього в Київ,  як по роботі, так і задля звичайного спілкування. У них є тільки вони.

- Брате! – вигукнув Гліб, випускаючи його з обіймів. – Як твоя борода? Бабуся зацінила? Бо Люба вже охрестила тебе чваньком оброслим.

- Це моя гордість, - пихато відказав Орест, погладжуючи рослинність на писку для кращого візуального ефекту, тому що подвір’ям бігала Люба і вдавала, що порає свині. Зроду-віку до них не заходила, завжди батько або вони, а тут така господиня, взірцево-показова. – В попи піду. Буду  Любині гріхи відмолювати.

- Ти свої відмоли! За матір свою гулящу попроси, а то, певно, в пеклі смажиться!

Люба знала, як вдарити без промаху, і вона влучила, Гліб одразу спав з лиця, метнувся в її бік, але Орест встиг вхопити його за рукав темно-сірого светра та зупинити.

- Годі! – прикрикнув на брата. – Ніби вперше це чуєш. Дорослішай.

Гліб завмер, обпалив чорним ґвалтом, що бринів в очах, струменів в жилавому сильному тілі. Він був нижчим від Ореста, але не поступався шириною в плечах та силою в руках. Єдиного, чого йому бракувало – це стриманість, спалахував, неначе бензин у автоклаві, й гаснув, немов несправна конфорка на плиті.

- Йдемо, - з притиском наказав Орест братові та збіг з порогу, вдихаючи прохолодне осіннє повітря. Сіпнув плечима, бо якась вдяганка й не завадила б, він вискочив на ґвалт лиш у футболці, але назад повертатися не мав бажання. – Бабуся на сніданок чекає. Ти подарунок купив?

- Купив, - невдоволено бзикнув Гліб, простягаючи вперед невелику чорну спортивну сумку. – Ось тут.

Вони з Глібом кожного року, відколи стали заробляти на себе, скидалися та купували бабусі щось з техніки, аби полегшити щоденні справи. Того року був смартфон, який вона чудово освоїла, а цьогоріч - хлібопічка, щоб не вовтузилася з духрвкою та формами, бо й досі любить випікати хліб. 

Орест кивнув, подався в бік бабусиного обійстя, не озираючись на брата, коли почув голосний звук дзенькання кованої хвіртки, що привернув його увагу.

На подвір’ї показалася згорблена брудна постать батька. Орест зупинився. Батько також. Довгі секунди навіть не кліпав, не впізнаючи сина у високому бородані, що стояв перед ним.

За рік батько не змінився, тільки ще схуд. Колись високий та статний, а нині звичайний неголений сивочолий підтюпець з обсмаленим обличчям та руками. Яскравий сірий погляд вкрився дивною поволокою, туманом, за яким він наче зник, розчинився у мареві власних недосконалостей. На що може перетворити чоловіка неправильна жінка, аж страшно!

Не подобалася Оретсові  його худорба,  проте цієї ж миті заборонив собі про це думати. Він про власних синів не думав, коли дозволяв співмешканці безбожно знущатися.

- Чого став?! – показово голосно прогримів ззаду Гліб. – Тут нема на що дивитися, - і стусонув брата поміж лопатки.

Орест мовчки погодився з його висновком та подався далі. Бабуся чекала їх на сніданок, такі східні млинці, як пече вона, жоден шеф-кухар не утне. Це найприємніші спогади з дитинства, що зігрівали душу після смерті мами, бо хазяйка з Люби ніяка, а про куховарство й годі говорити.

Бабуся зустріла їх гарячим частуванням, знайомими обіймами і заслуженими запотиличниками, бо старший відвів бороду і показується у старої, як ясне сонечко в листопаді, а молодший, хоч і приїздить частіше, але вже встиг заробити славу гульвіса, бо за словами пильних сільських Шерлоків, він попсував ледь не кожну дівку на селі.

День видався на диво сонячним та теплим, попри холодний ранок, а тому список роботи, вготований бабусею для них, здавався безкінечним. Її зовсім не турбувало, що сьогодні вона святкувала власні уродини,  тому що робота сама не зробиться, тим паче, тут два бевзя пришвендяли, молодістю та силою котрих гріх не скористатися.