Глава 8

І навіть через день Маріель не могла вирішити для себе, що ж їй все-таки робити, як вчинити правильно, щоб не зрадити себе, але й не помилитися. Серце казало одне, здоровий глузд шепотів інше. Тоді вона загадала. Якщо Ельза приїде і повідомить, що її синок одужав – вона так і бути погодиться допомогти Орланду. Якщо Ельза не приїде або Жако погіршає – тоді вона відмовить Зусу. Поклавшись на долю, Маріель приготувалася чекати, щоб провидіння вирішило замість неї.

Вже ввечері, наприкінці п'ятого дня, коли вона перестала чекати новин від Ельзи, слуга несподівано постукав у двері її кімнати:

- До вас люди, пані Маріель! Чоловік та жінка, селяни із сусіднього маєтку.

Це була Ельза та грізний батько хлопця, хоча його теплі очі давали Маріель надію.

- Вітаємо, пані. Ми з чоловіком приїхали сказати, що наш Жако зовсім одужав! – щасливо посміхаючись, із благоговінням вимовила жінка. - Хвала небесам! Чим ми можемо вам віддячити?

- Перестаньте вважати мене відьмою ось і все, – зітхнула у відповідь Маріель, намагаючись усміхнутися, дівчина зрозуміла, що для неї означає їхній приїзд.

«Отже, мені потрібно допомогти Орланду», промайнуло у неї в думках, але щось все одно не давало спокою, мучило і збивало з пантелику.

І це, мабуть, тривало б до повні, якби не свіжі новини від Вааса. Вранці вона почула страшний галас, який долинав з двору. Виглянувши у вікно, Маріель побачила, як слуги намагаються прогнати якогось вершника.

- Що сталося, Манісе?

- Ви ж наказали гнати гонців, а він нам загрожує!

- Поклич його, я передумала. Мені цікаво, що там у нього.

Всім своїм виглядом гонець виявляв незворушність та важливість своєї персони.

- Пані, я привіз вам запрошення та подарунок від його світлості! – урочисто заявив він.

- Тоді прочитай мені, про що йдеться у цьому важливому запрошенні, - посміхнулася вона.

- В Охії починається час весіль. Рідна сестра лорда Вааса виходить заміж. Пані Маріель запрошують приїхати на свято, на землі другого лорда, в замок Грехон. Лорд Ваас передав подарунок і сказав, що виїжджати треба вже сьогодні, переночуєте у Пагорті, а потім вже дістанетеся до Грехона.

- Зрозуміло. Щиро дякую. Передай своєму лорду, щоб чекав на мене. Манісе! Готуй коней, ми виїжджаємо! Зейно, збирай речі!

Ще три дні тому вона нізащо б не поїхала, але тепер їй навпаки хотілося побачити Орланда, ще раз поглянути в це обличчя, щоб прийняти остаточне рішення.

Поїздка, як на гріх, видалася важкою та стомлюючою, зовсім не розташовуючи до позитивних думок. Маріель їхала і не могла зрозуміти, кому спало на думку одружуватися і влаштовувати пишне свято в таку жахливу погоду.

Коні ледве повзли по багнюці, дощ не припинявся, здавалося саме небо виступало проти людських задумів. Тільки до обіду другого дня перед ними показався замок Грехон, де її зустріли з належною шаною та проводили до відведеної кімнати:

- Пані, ви ще зможете відпочити та привести себе в порядок. Свято розпочнеться ввечері, – послужливо запропонувала їй служниця другого лорда, допомагаючи розбирати речі. Але Маріель здогадувалась чому слуги з такою цікавістю крутяться біля неї,  їм до чортиків було цікаво побачити ту, яка повернула з того світу їхнього майбутнього правителя і кого охійці охрестили відьмою.

Навіть ще не розгортаючи подарунок Вааса, Маріель вже знала, що там нова сукня. Вона не помилилася. Смак у Вааса, звичайно ж, був відмінним. Цього разу сукня була золотистого кольору, просто під колір її волосся. Простодушна Зейна прийшла в дике захоплення:

- Я ніколи не бачила такої гарної сукні, пані! Сьогодні ви будете найпрекраснішою дамою! А ви знаєте, що у нас на весіллях пари, які тільки планують одружитися, обмінюються подарунками?

- Цікаво, і що ж вони дарують один одному? – недовірливо запитала Маріель.

- О! Чоловіки дарують коштовності, а дівчата дарують своє рукоділля: вишиті шовкові хустинки, стрічки у волосся, пояси та багато іншого.

- Так, тапочки, піжаму, зубні щітки, - промовила англійською Маріель.

- Що ви сказали, пані?

- Кажу, що ми не обмінюватимемося подарунками з моїм нареченим. …Наречений! Я це слово вимовити не можу! О небо, дай мені сили пережити цю зустріч.

До нової сукні вони навіть вигадали, як зробити нову зачіску. Зейна накрутила їй на голову, щось на зразок бігуді, і довге волосся Маріель завилося в милі локони, завершуючи чарівний образ. Але це тільки Маріель здалося, що вона виглядає цілком непогано, насправді контраст її краси з охійськими жінками змушував завмирати кожного чоловіка, проводжаючи її захопленими поглядами, котрих дівчина впритул не помічала.

Вона зібралася духом і спустилася до зали. Все одно було важко стримати хвилювання і почуватися невимушено серед такої маси чужих людей та ще й відчувати на собі стільки допитливих поглядів. Вааса, як на зло, ніде не було видно, Маріель починала сердитися. Заграла музика, охійці закружляли в танці, і раптом чиясь рука лягла їй ззаду на талію:

- А сьогодні ви до нас прийшли через двері чи через вікно? - цей шепіт просто заповзав їй за комір, залишаючи покритий там памороззю слід.

- Прилетіла на мітлі, чого приховувати. Наточила пазурі й уперед, – відповіла, не повертаючись до нього Маріель, з холодною іронією. - Але доброго вечора ви мені, звичайно, не бажаєте. Випадково не бачили Вааса?

- Бачив і його, і Ніла, - ніби неохоче промовив Орланд, не прибираючи руки.

- Хочу потанцювати, а його немає, - Маріель набралася хоробрості і таки глянула в очі сьому лорду.

Орланд оцінив свою наречену зверхнім поглядом, здивовано піднявши смоляну брову. Він як завжди був одягнений з голочки і виблискував прикрашеними коштовностями аксесуарами.

- Нічим не можу допомогти! - Усміхнувся він, не зводячи з неї очей.

- Так, я бачу, все, що могли ви вже зробили, - намагаючись зберегти самовладання, видавила вона, скидаючи його наче кам'яну руку. - Піду, ще пошукаю!