Глава 4

Тільки вночі, під зорями, розцвітала дуже рідкісна квітка і росла вона лише в лісі хантів. Треба було їхати верхи. Але як? Вона навіть ніколи в сідлі не сиділа, перший досвід упоперек не зараховувався.

Насправді дівчина смертельно втомилася, не пам'ятаючи скільки днів вона вже нормально не їла й не спала, адже бажання боротися надавало їй сил виявляти нелюдську витримку.

Вечорами в Охані, в малій залі, збиралася свита лорда і сам Ламарк. І Маріель наважилася. Вона тихо переступила поріг, і галас тут же стих, а на неї вирячився десяток пар пронизливих очей.

- Мені треба, щоб хтось відвіз мене вночі до лісу хантів. Це для Вааса, - вимовила вона слабким голосом і похитнулася від слабкості, але чиїсь сильні руки підхопили її ззаду.

- Я відвезу тебе, якщо це заради мого брата.

Дівчина несміливо обернулася. Ніл, молодший брат Вааса, чекаючи стояв у неї за спиною.

- Спасибі, пане, що не дали впасти брудній рабині, - з гіркою іронією кинула Маріель.

- О! Я насправді не хотів, це випадково, - сказав він жартома і посміхнувся. То був перший охієць, який їй усміхнувся так щиро.

- Якщо не будеш їсти, то не зможеш допомогти Ваасу, - тихо додав він, і цей уважний проникливий погляд на якусь мить сколихнув тепло в її душі.

- Так, треба поїсти і поспати, тільки зараз відчула, як сильно хочу спати, - пробурмотіла Маріель, - Дуже прошу знайти і розбудити мене незадовго до опівночі, це дуже важливо.

Засинаючи на ходу, вона пожувала на кухні хліба з сиром, запиваючи квасом, а діставшись до кімнати Вааса впала на маленьку софу біля його ложа і миттєво заснула.

…

- Не можна ж так міцно спати!

Їй наснилося, що хтось трясе її за плече і пропонує підвестися, а потім ще й нахабно бризкає в обличчя водою. Маріель розплющила очі:

- Боже, це не сон!

Біля неї тупцював Ніл з глечиком в руках.

- Змучився тебе будити. Ти розмовляла уві сні чужою мовою. То ми їхатимемо?

- Звісно і якнайшвидше! Сідлайте коня, пане, і чекайте на мене.

Вона підійшла до Вааса, і сон як рукою зняло. Того почало лихоманити! Отже часу знов було обмаль.

Темної ночі кінь мчав наввипередки з вітром. Маріель, сидячи позаду Ніла і намертво в нього вчепившись, благала бога, щоб той не дав їй впасти. Але до володінь хантів вони домчали досить швидко.

- Скажи, у ваших землях коней зовсім не водилося?

- Ну чому ж, водилися, - відповіла Маріель, сповзаючи з коня, - Просто я їх боюсь.

«Не буду ж я йому пояснювати, що в нашому світі люди звикли їздити на машинах і літати на літаках», - подумала Маріель.

І раптом ще одна думка вдарила блискавкою їй у голову.

- Чому мене повіз саме ти?

- Не розумію тебе. Ти ж сама просила! – розгублено відповів Ніл, поправляючи попруги.

- Ні! Чому ти? Адже якщо Ваас помре ти станеш першим лордом Варто відправити мене на той світ і цей план можна здійснити. Свідків тут нема, ніхто тебе не звинуватить.

- Я міг би навіть зараз тебе убити, але лише за ці мерзенні слова! Ти дуже образила мене! Звідки ви прийшли? Хіба ж ти нічого не зрозуміла? Я дуже люблю свого брата. Краще б на його місці був я! Напевно, землі, які породили тебе, просякнуті кров'ю та брехнею, якщо ти таке кажеш. Може це ти надумала втекти? Зараз пробравшись до хантів, сховаєшся в темряві і навіть не згадаєш ані про свого, ані про мого брата! – у його гнівному голосі справді відчувалася щира образа.

Маріель дивилася йому в очі зблизька і навіть при місячному світлі було помітно, що він не бреше, розіграти таке відверте обурення було складно. Тим більше, сила підказала їй, що цей охієць чистий у своїх помислах.

- Вибач мені за те, що засумнівалася в тобі... в вас, пане Ніле. Ви маєте рацію, в історії мого світу достатньо лихих прикладів, тому й важко вірити людям. Ви можете йти за мною, якщо недовіряєте.

Якийсь час довелося блукати лісом, бо непросто було знайти «лісову зірку». Рослина наче навмисне сховалася. Маріель присіла на траву, поклала долоні на землю і почала її кликати, шепочучи заклинання поки, нарешті, не почула голос ніжного дзвіночка.

 Ніл йшов слідом, ведучи коня під узду, і це трохи відволікало дівчину, заважало зосередитись.

- Я вже майже її знайшла. Ніле, прошу, вірте мені, стійте тут якомога тихіше.

І благородний Ніл таки повірив її словам, завмерши на тому самому місці, де вона його залишила.

- А тепер домчіть мене до замку Охан так само швидко, як тільки вміє стрибати вітер, - наче доторкнувся до нього шепіт дівчини.

На зворотному шляху вже було не так страшно сидіти на коні, їй навіть трохи сподобалося.

Вже прямуючи до широкого ґанку, вона почула голос Ніла, який знов скочив в сідло:

- Маріель, все ж якось потоваришуй з конями, це так само корисно, як і кликати трави.

Маріель усміхнулася йому у відповідь, їй було дуже незручно перед ним за ту розмову в лісі, але до цього охійця вона вже почала відчувати подобу симпатії, Ніл здався їй дуже щирим та благородним юнаком.

А Ваасу було зле, дуже зле. Маріель билася над ним з останніх сил. На очі наклала пов'язку з бальзамом, напувала кожні десять хвилин відваром, але цього було замало, потрібно було застосовувати сіру магію, якої її навчила Іо, магію, яка знаходилась між світлом та темрявою. На світанку Маріель знову вирушила до лорда.

- Тільки ви можете наказати слугам, щоб вони рухалися якнайшвидше. Терміново потрібна купальня в опочивальні Вааса, наповнена холодною водою, але тільки з джерела. Ще потрібен попіл, чорні свічки та глина… біла.

Лорд мовчки вислухав, мабуть лише судячи з її стурбованого вигляду він зрозумів, що не час ставити дурні питання, а час діяти і діяти швидко.

Вже через годину, за допомогою слуг, Маріель занурила Вааса по шию в приготовану нею цілющу воду. Вигнавши всіх допитливих, вона замкнулася зсередини. Запалила свічки, розпустила волосся, і поки свічки повністю не догоріли, не встаючи з колін, дівчина не переставала шепотіти заклинання.