Чужинка з власним планом

Вступ

– Та якого ж…! – вирвалося у високого чоловіка, щойно його чоботи торкнулися бруківки, а за спиною з тріском зачинився портал.

– Господарю… – помічник, який квапливо ступив слідом, дзвінко клацнув зубами, дивлячись на будівлю, що палахкотіла.

Черговий оглушливий гуркіт каміння, що обвалилося, струснув бруківку під ногами.

– Хто посмів у моєму місті? – чоловік різко розвернувся, примружився і вп’явся поглядом у містян, що збіглися на гуркіт вибуху.

Натовп здригнувся і відступив на крок; задні ряди, не вагаючись, кинулися врозтіч. Круту вдачу господаря знали всі, і зайвий раз йому не траплялися. Та жадібна цікавість роззяв іноді виявляється сильнішою за страх.

– Геть, – у сильній руці господаря зі свистом закрутився смерч. Не чекаючи на реакцію, високий чоловік відвернувся від роззяв і жбурнув вихор у саме пекло палаючої будівлі.

Лютий рев вогню захлинувся від потоків води, що обрушилися на нього — вихор розсипався стіною важкої зливи, заглушуючи тріск дерева й шипіння розпеченого каміння. Коли водяна завіса спала, від старого кафе в самому серці міста залишився лише вигорілий кістяк: обвуглені балки, тріснута цегла, мокрі патьоки на стінах і густий, їдкий дух мокрого попелу.

– Гріґу, пиши, – спритний помічник одразу вихопив блокнот і перо та з готовністю глянув на господаря. – У зв’язку зі смертю лорда Муля і відсутністю спадкоємців усе його майно…

– Вибачте, господарю, але в нього, крім цього кафе, нічого й не лишилося — усе програв, – Гріґ винувато пощулився, поправляючи хустку на шиї.

– Взагалі все? – лорд Шталь повільно перевів погляд із помічника на димлячі руїни. Від колись величезних статків Мулів не залишилося нічого, окрім мокрого згарища й клаптя землі під ним.

– Все. І кафе б не лишилося, але за умовами заповіту він не міг нічого з ним зробити, крім як передати у спадок.

– Спадкоємців немає, отже, пиши: усе майно переходить у власність міста Вальдзе. 

Перо літало над папером, та Господар подумки його підганяв. Аби тільки встигнути. 

– Ось, – помічник простягнув блокнот, трохи захекавшись від поспіху. – Потрібні ваш підпис і печатка. 

Високий чоловік різким, розгонистим розчерком підисався на третину аркуша. Одним швидким ривком стягнув рукавичку, зняв важкий перстень — і щойно підніс метал до паперу, як повітря розрізав сліпучий спалах світла. 

– Лорде Шталю, ви не можете обернути цю будівлю й землю на прибуток міста, – пролунав рівний, потойбічний голос напівпрозорого блакитного духа, що завис прямо перед ним; крізь його примарний силует ледь вгадувалися димлячі стіни й мокрий камінь площі. 

– Причина? – голос лорда пролунав сухо й уривчасто. 

– В іншому світі знайдено непрямого нащадка роду, – відгукнувся червоний дух, зависнувши прямо перед лордом; крізь його напівпрозорий силует, який тривожно мерехтів, немов жарина в попелі, проступали димлячі руїни й клуби сірої пари. 

– Згідно зі зводом законів Верховного… – лорд Шталь різко змахнув рукою, обриваючи зеленого духа на півслові. 

– Досить. 

У повітрі повисла тиша — навіть вітер наче завмер над руїнами. Лорд Шталь повільно повернув голову до помічника, і в його погляді не лишилося нічого, крім безжального льоду. Саме Гріґ рився в архівах, перевіряв гілки роду й присягався на чому світ стоїть, що спадкоємців старого Муля не існує. Гріґ зблід і втягнув голову в плечі, та не відвів очей — лише судомно ковтнув слину, немов тільки зараз зрозумів, у яку халепу вскочив. Ще секунду тому все йшло за планом Шталя, а тепер у цій грізній тиші виразно запахне неприємностями.

Лорд Шталь знову перевів погляд на мерехтливих духів. Закони були на його боці, але в цій грі раптом з’явився зайвий гравець — той, хто ховався за чужим ім’ям в іншому світі. 

– Я хочу бачити цього спадкоємця. Зараз. 

– Тобто ви, лорде Шталю, маєте сумніви в істинності нашого відання? Ви смієте вимагати доказів? – зазвичай м’який, світло-фіолетовий дух налився важкою, густою чорнотою, і повітря навколо нього стало щільним і в’язким. 

– Маю повне право, – лорд Шталь схрестив руки на грудях і похмуро втупився в мерехтливих духів Верховного. – Звід законів Верховного гласить: «Відання духів — істина, але правитель міста має право вимагати документального підтвердження права спадкування». А я ні спадкоємця, ні підтверджувальних паперів поки не бачив. 

– Ми не надаємо документи, – жовтий дух роздувся, зловісно навис над площею, та лорд навіть не моргнув. Він точно знав: поки не порушена буква зводу, духи не зачеплять його. 

– Ви — ні. А ось спадкоємець зобов’язаний їх пред’явити. А від вас я чекаю самого спадкоємця. Тож?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше