28. Нана_Алекс

Минуло два тижні. Кожного дня Нана набирала ванну й лежала в воді щонайменше годину, вимочуючи гірчинку з емоцій і надлишок енергії з тіла. З часом ставало дедалі легше. Близнюки пообіцяли більше не робити дурниць, Саша був з ними практично цілодобово, працюючи вдома. Життя потроху приходило в норму.

Здібності досі каламутити воду всередині особистого океану Нани, та Рорі допомагала з практиками по контролю над ними. Частіше за все, практикували водний кокон, який Нана створювала довкола себе за допомогою уяви й енергії, направляючи потік через руки. Той кокон всмоктував у себе чужі небажані емоції, аби вони не мали влади над дівчиною. Виходило непогано. Рорі обіцяла, що з часом подібний захист увійде у звичку й дійде до автоматизму.

Нана більше не боялася себе. І інших теж не боялася. Бо пірнула так глибоко, що дістала нарешті до дна й змогла відштовхнутися. Навчилася плавати, якщо можна так сказати.

Сьогодні Новий рік. Саша з Наною разом їздили до торгового центру. Доки малі розважалися в лабіринті обрали їм подарунки. Навіть справжню ялинку прикрасили у дворі. Розвісили гірлянди й поклеїли саморобні сніжинки по всьому будинку. Дісталися й до кришки унітаза…

Близнюки так і не дочекалися Діда Мороза, поснули у вітальні. Переклали їх до ліжечок і влаштувалися біля каміну.

Саша задумливо оглядав її й постійно усміхався. Нана могла б відчути його зсередини навіть без доторку, та віднедавна їй подобалося ділитися почуттями інакше, а тому вона ловила ті посмішки й відправляла на зберігання до скарбнички у серці, не пропускаючи через власне тіло.

— В мене є для тебе подарунок, — посміхнулася замріяно і собі й протягнула теку.

Саша зацікавлено підійняв брови й розгорнув теку. Всередині були замальовки. Саме ті, про які говорили. Для тендеру. Нана замалювала великий готель і купу маленьких окремих будиночків на воді. Гойдалки поряд, ті підводні кімнати, про які говорила, невеличкі ресторанчики, теж на воді, й щасливу сімʼю для повноти картини. Їхню сімʼю.

— Ого! Це неймовірно, Нано! І це дійсно мені допоможе!

Очі Саші горіли від захвату. І малюнками, і нею. Від цього знання пальці весь час мнули краї светра.

— В тебе талант, маленька! Я радо візьму тебе до компанії!

Нана зашарілася, та все ж мусила підняти на чоловіка очі й сказати:

— Раніше я була б безмежно щаслива працювати з тобою, та зараз… Я не знаю як і чому така, яка є, проте сподіваюся, що мої здібності допоможуть людям. Хочу допомагати дітям. Працюватиму в якійсь соціальній сфері. Тільки нещодавно це вирішила.

Саша був здивований. Останнім часом він весь час дивувався. Досі не міг повірити й прийняти повну картину зі здібностями Нани. Бо вони дуже зросли й вражали уяву.

— Добре. Думаю, ти на вірному шляху.

Спантеличеність швидко розчинилася в блиску очей чоловіка, який знову загадково усміхався. Саша підвівся, увімкнув музику й потягнув до неї руку, аби допомогти встати з килима.

Нана опинилася дуже близько. Її тіло притискалося до його тіла й від цього паморочилося у голові. Останнім часом Саша мало доторкався, аби не провокувати сплеску емоцій, доки не взяла їх під контроль, та тепер можна було дозволити собі кожною клітинкою тіла відчувати його доторки.

— В мене теж є для тебе подарунок.

Саша дістав з кишені маленький пакуночок. На секунду вдалося впіймати на його обличчі відгук схвильованості, та він одразу змінився впевненістю.

Нана відкрила пакуночок і дістала з нього маленьку оксамитову червону коробочку. Всередині було кільце.

— Твоя весільна обручка загубилася, але це й на краще. Я одягав її тобі на палець з не тими думками й намірами, з якими хотів би йти по життю поряд з тобою. А тому я запитаю ще раз! Нано, ти будеш моєю дружиною?

Саша опустився перед нею на коліно. Саша! Перед нею! Таких фантазій собі навіть не дозволяла!

— Так…

Обручка легко ковзнула на палець. Може й справді венка від того пальця вела до серця, бо чого ж воно одразу ожило й закалатало, ніби спіймана пташка?

Саша дивився в очі. Доторкався пальцями до обличчя, ковзав подушечкою по вустам і вдивлявся так пильно, ніби в саму суть.

Нана потягнулася до нього за поцілунком. Обережно доторкнулася до губ, а тоді сама ковзнула язиком між вуста. Від чоловічого стогону запалало нутро, й вона впевненіше притиснулась, запускаючи руки йому у волосся.

Від легких і ніжних поцілунків не лишилося і сліду. Руки Саші вже пробралися під кофтинку й пестили голу шкіру на спині, викликаючи тисячі мурах, що бігли по всьому тілу.

— Нано, чекай…

Саша відсторонив від себе і міцно стиснув пальцями плечі, а тоді зазирнув у вічі. Не знала, що він там побачив, та посмішка на мить осяяла обличчя, а тоді чоловік підійшов ближче.

Відчувала, як кипить його кров і як шалене бажання жене ту запалену кров по венам. Відчувала, як тяжчає його дихання на обличчі. Відчувала, як дрібно тремтять його пальці.

— До дідька! — випалив Саша й міцно втиснув у себе, а тоді обережно опустив на килим.

Чоловік навис зверху. Його руки були всюди, а вслід за ними й губи. Він теж був усюди. Наповнив собою не тільки тіло, а й душу. Не відчула болю, якого так боялася й про який забула, варто було Саші стати ще ближчим. Настільки близьким він не був навіть коли здібності допомагали їй проникнути в його душу.

Було повільно, тягуче й гаряче. Низ живота пекло від бажання й нових відчуттів. На мить згадалося, як уявляла Сашу над собою, коли сама себе пестила ще в тому домі, в якому мусила жити без нього. Зараз він був тут. Справді тут, справді з нею! Над нею. У ній. Від цього паморочилося у голові.

Саша пестив тіло й шепотів її імʼя. І в тому шепоті було набагато більше, ніж могли передати слова. Він кохає її. Справді кохає. Так сильно, як і вона його!

Вони знесилені пролежали разом перед каміном до світанку. Потім разом прийняли душ. Нана ніколи не показувалася голою перед чоловіком і думала, що згорить від сорому, але ні. Вони оголили душі один перед одним цієї ночі, тож тепер ніякого сорому, ніяких сумнівів!