25_2

Темні очі Саші навпроти нагадували прірву, над якою вона ходила навшпиньки по тоненькому місточку ледь не все життя, і ось раптом зірвалася вниз. Серце скочило до горлянки й впало в пʼяти. А що, як від цієї прірви ніколи не буде порятунку?

Відповідь він прочитав у задурманеному схвильованому погляді. Говорити вголос те, про що кричало дівоче серце, не було потреби.

Вперше він цілував її так. Не наполегливо, без жадоби, проте з абсолютною певністю, що має право відчувати смак її губ, бо вона тепер його. Його дівчинка…

Нана не помітила, коли опинилася лежачою на підлозі, а зверху притискалося гаряче важке тіло. Саша тримав міцно, завів руки їй за голову й долонями стискав пальці, проте доторки до тіла під кофтиною були ніжні й неквапливі. Він ніби пальцями її вивчав, малював в уяві те, чого не міг помітити очима й викарбовував у власному серці.

Не було жодної думки, як же давно хотіла, чи як мріяла, чи все то насправді, або може знову насолоду дарують витвори цнотливої уяви, нерозпещеної ще справжніми чоловічими руками. Та й яка врешті різниця? Якщо і душа, і тіло тонуть в незнаній раніше насолоді?

Він пах шоколадом з терпкими нотками міцного алкоголю. Нана ловила його подих відкритими губами й сама ставала трішки пʼяною.

Коли його руки опинилися на грудях, несміливо обійняла за плечі й ближче притягнула до себе, запустивши пальці у жорстке волосся на потилиці. Хотілося бути до нього ближче. Набагато-набагато ближче…

— Тссс… Не поспішай, маленька. Я так довго не протримаюсь.

Його слова обпекли душу усвідомленням того, що Саша жадає її. Саме її, Нану. Хіба не диво?

Вона знову потягнулася до його губ, коли хтось наполегливо постукав у двері. Кого ще принесло так пізно? З жалем розімкнула обійми й відпустила широкі плечі чоловіка, що неохоче пішов до дверей.

— Привіт, — почувся життєрадісний голос Рорі. Нана вже й забула, що та обіцяла якось зайти.

— І тобі здоров, — без особливого ентузіазму відповів Саша й пропустив гостю до будинку.

Чоловік важко дихав і здавався трохи розгубленим. Дивно було бачити його таким.

— А я прийшла не дати наробити вам дурниць, голубчики, — розплилася в широкій посмішці Рорі й перекинула на плече довгу руду косу.

Саша уважно глянув на дівчину, а в Нани виступили сироти на шкірі. Як вона дізнається про все, що між ними відбувається? Тобто було ясно, що Рорі теж має свої особливості, та все ж, вона справді дивувала!

— Рорі, цього разу я думаю… мені здається… так, мені здається я б впоралась зі своїми почуттями!

Дівчина посміхнулася до Нани й підійшла зовсім близько. Її швидкі обійми здалися подихом весняного вітерцю, що несе тепло після довгої зими.

— Звісно, мила, ти б упоралася. Ти вже значно краще відчуваєш себе, та я тут не через тебе.

— Ні?

Нана здивувалася. Настільки, що навіть прочинила рота. А потім глянула на Сашу, що підпирав спиною двірний косяк і виглядав дуже задумливо. То Рорі через нього прийшла? Чому?

— Все дуже просто, Нано, та не мені тобі пояснювати. А я вже піду, на мене діти чекають.

Ще одні швидкі обійми й дівчина щезла за дверима так само раптово, як і зʼявилася.

Нана відчувала купу всього й одразу.  Від обіймів коханого чоловіка досі сироти повзали по тілу. Млосний щем зачіпав душу. А ще прохолода обійняла за плечі, бо з них щезли теплі руки.

— Це ти?

Прошепотіла одними губами, та він почув. Лише кивнув головою нерозбірливо, а потім сів на порозі, спираючись об двері й потер обличчя долонями.

— Нано, ти не уявляєш, як сильно я тебе хочу.

Слова, сказані пошепки, були почуті. Якщо не вухами, то серцем.

Дівчина підійшла й опустилася поряд з Сашею, кладучи руки йому на коліна. Від запаху з присмаком шоколаду крутилася голова.

— Тоді чому?

Чоловік довго вдивлявся в неї, а коли не відвела погляду все ж сказав:

— Через твої очі.

— Що?

— Твої очі, Нано. Вони змінювали відтінок, коли емоції людей поряд брали гору. Я бачив відтінок твоїх очей тоді кожного разу, як торкався, і він ніколи не був зеленим, розумієш?

— Не зовсім…

— Ти закохана в мене ледь не з пелюшок, точніше в мій образ. І я був не дуже ввічливим з тобою, а ти приймала це як належне через ці свої почуття, проте твої очі не могли збрехати. Я ледь втримався зараз, аби не переспати з тобою прямо тут, а потім все стало якось… Я хотів би бачити твої очі, Нано. Зелень у них, а не щось навіяне зовні. Розумієш?

Кивнула, проте мало що розуміла, окрім того, що чоловік поряд не перестає дивувати. То був жорстоким і безкомпромісним, то боїться доторкнутися й береже від усього, навіть від себе.

Вони посиділи ще трохи поряд зберігаючи мовчання, а потім Саша взяв Нану за руку й повів за собою нагору.

Дівчина вже лежала в піжамі з самого краєчку ліжка по голову замотана в ковдру, коли відчула, як притискають її міцні чоловічі руки до гарячого тіла.

Вона була досі розгублена, а ще не розуміла чи хотіла б продовження того, що відбувалося, доки Рорі не прийшла. Хоча все ж таки знала. Хотіла б. З кожним днем хоче все більше.

Чоловік обійняв її, поцілував у вушко, вдихаючи запах бузку й зеленого яблука, яким пахло волосся, й прошепотів:

— Добраніч, моя дівчинко…