25. Нана

Спускалася тихенько, бо чула звіддаля чоловічі голоси. Вони говорили тихо, без лайки, та всеодно в кожному слові чулися злість і зневага.

— А тобі вони нащо? Якщо не заради грошей? Ну роздвинув ти ноги їхній тітці, то тепер і справді зібрався жити сімейним життям? А ти впевнений, що таке життя для тебе, Алексе? Малі діти ще той геморой!

Стало неприємно. Кігтиста лапа відрази та відчаю повзла по грудях над серцем і аж до горлянки. Затамувала подих в очікуванні відповіді. Та її не було. Натомість продовжив дядя Вася.

— А Нана? Хіба вона здатна розважити в ліжку довше, ніж кілька ночей? Ота твоя руда, ото гаряча дівка! Й справді хочеш проміняти її на цю бліду подобу людини?

Пальці мілко затремтіли. А все тому, що вона знову так і не почула відповіді. Виглянула з-за рогу й обімліла. Чоловіки сиділи на дивані й пили алкоголь. Разом пили…

— Чому мовчиш? Відповідай, синку. Чи ти не хочеш озвучувати правду вголос? Борис теж був таким. Обирав сімʼю й щось надумане про мораль, доки за тим білявим стервом йому мізки не покрутило. Не роби його помилок!

— Я от думаю, всі ваші кухарі смачно готують?

— Що?

Нана теж не второпала, до чого було це питання, задане абсолютно спокійним тоном.

— Я нещодавно був в одному з ваших ресторанів. І той кухар, що на Оболоні, смачно готує.

Рука жука чомусь здригнулася, міцно вчепившись в склянку. Чоловік допив алкоголь одним ковтком і встав.

— Ну я хотів по доброму… Тепер вже як вирішить опіка!

— Це я хотів по доброму, дядь Вась. Колись ми з вами нормально ладнали. Можемо і далі так продовжити. Якщо вже так хочете цих дітей, зможете навіть їх навідувати. Але, як кажуть, що було на Оболоні, те може вивернути руки й навіть зруйнувати сімʼю.

Чоловік встав на ноги, зневажливо хмикнув і пішов геть. Нана заховалася за деревʼяною перегородкою й встигла лиш вловити відголоски ненависті, що керували ходою жука й стискали його пальці в кулаки.

— Виходь вже, — почула голос Саші й зробила до нього крок із темряви.

Взагалі бути зараз поряд з ним чомусь не хотілося. Може тому, що він так і не відповів дяді Васі на ті грубощі про неї…

— Нано, я тобі казав, що треба бути сміливішою?

Прямо не казав, та натякав дуже багато разів.

Кроки набралися впевненості. Присіла поряд з ним, проте не на диван. Обрала звичне місце на килимі.

— Думаю, ти чула достатньо. Я не відповів йому, бо він саме цього і хотів. Зіграти на емоціях. Розумієш, Нано? Хай обломиться!

Саша відпив маленький ковточок зі склянки й покрутив її в довгих пальцях. Нані раптом захотілося притулитися щокою до його долоні. Прямо так, сидячи на підлозі. І відчувати його дихання згори, над головою. І щоб ці самі пальці заплуталися у волоссі, втримали її на місці, поряд з ним, аби не скотитися в прірву поганих думок.

Та все ж ті думки взяли гору.

— А що ти казав про Оболонь?

Алекс хмикнув.

— Це несподіваний виток долі. Практично подарунок. Ти знаєш, що у дяді Васі є мережа ресторанів «Імпульс»? Мабуть, чула. Але мало хто знає, що насправді, бізнес належить його дружині. Саме їй перейшла мережа у спадок від батька. А на Оболоні нова помічниця кухаря Олена. Дуже симпатична дівчина, яка не дуже смачно готує, проте чомусь отримала місце з чималим окладом. Ну, ти розумієш, за які заслуги?

Нана почервоніла. Вона не одразу, та все ж зрозуміла.

— Ти шантажував його тією кухаркою? — запитала тихо.

— Так. І не вважаю, що зробив щось не те. Він погано зіграв, коли приплів мою матір…

Обоє замовкли. Лише вогонь у каміні красномовно вимальовував бліками на їхніх обличчях, роблячи риси обох глибшими. Нана вперше задумалась, що Алекс і справді може бути загрозливим. Особливо, коли стає злим. Коли чіпають за живе. Алекс же бачив розгубленість на обличчі дівчини й розумів, що вона справді ще дуже мала…

Минуло багато часу. Кожен витав у своїх думках. Нана думала про близнюків, про дядю Васю, про маму Алекса і відчувала себе зовсім маленькою серед них. Як їй себе захистити? Як їй захистити дітей, якщо вона і себе не в змозі?

Алекс примусив себе думати про тендер. Ще трохи, і треба буде представляти ідею. Ту, яку вкрали конкуренти, він вигадав сам.

Під забудівлю для курорту виділили дуже гарну місцину з неймовірним пляжем. Він хотів ізолювати частину місцевості, побудувавши готель, що нагадував зовні острів. Сама споруда мала нагадувати панцир черепахи. На даху, на терасах і вільних від кімнат зонах мали рости рослини, нагадуючи сади. А поряд басейни й відкриті водойми з рибками та іншою живністю. Відпочинок в такій місцині чудово підійшов би сімʼям. Як новоспеченим, так і вже давно поєднавшим свої долі серцям.

Зараз же Вадік пропонує зробити акцент на молоді. Додати більше лоску і блиску, сучасні стилі, меблі з майбутнього і звичайно ж технології. Можна було б цікаво зіграти саме на цифрових технологіях. «Живі» стіни, в яких реально передається життя океану, віртуальні гіди, сучасні ігрові зони для дорослих, і це все в поєднанні з кімнатами для релаксу й басейнами на даху, оформленими під тематичні вечірки.

Виглядало це все досить непогано, та щось муляло всередині від таких ідей. Найбільше те, що сам навряд поїхав би відпочивати у той готель, бо тепер у нього сімʼя…

— Про що ти думаєш? — несподівано порушив тишу голос Нани.

Алекс виглядав досить похмуро і дуже задумливо. Складка на чолі загострилася й зійшлася до перенісся, ніби на неї тиснули усі тяжботи світу.

— Про тендер. Це останнє, про що хотів би зараз думати, та в мене компанія. Там працюють люди, які годують свої сімʼї й покладаються на мене, а тендер через кілька тижнів. Ми доклали чимало зусиль, витратили пів року, й усе прос… Загалом результатів поки що нема.

— Мені завжди було цікаво який він, той океан… — несподівано мовила Нана й взяла склянку з чоловічих рук, аби зробити зовсім маленький ковточок.