20_2

Дядя Вася зі своєю дружиною Наталею сиділи на дивані перед каміном і намагалися задобрити близнюків подарунками. Нана спочатку застигла у дверях ніби вкопана, та коли Алекс підійшов, смерчем шмигнула до кімнати й опинилася поряд з малими. Її очі сяяли від збудженості й готовності кинутися в бійку. Такою вона йому подобалася набагато більше.

— Доброго дня, — привіталася Наталя.

Алекс завжди дивувався, що така спокійна й добра жінка робить поряд з цим вусатим жуком.

— Доброго, — відповів він, коли мовчанка затягнулась, і став поряд з Наною, рукою відчуваючи як тремтить її плече.

Дядя Вася підвівся і розкинув руки, широко посміхаючись. Так широко й нещиро, ніби пика просить цеглину…

— А ми вирішили, що до понеділка ще так довго, а з близнюками познайомитися дуже хочеться, то приїхали сьогодні, — спробувала якось згладити напругу Наталя.

Алексу набридла вся ця ситуація.

— Не переживайте, всі ми добре знаємо нащо ви приїхали. Ваша кімната справа в кінці он того коридору.

Це була кімната біля самого виходу, тому вийшло, ніби махнув він рукою на двері. А коли обличчя жука трохи витягнулося у здивуванні, його пройняло на сміх, та дозволив собі лише криву посмішку.

Малих вже вклали, а Нана все ніяк не могла заспокоїтись. Стояла біля вікна й обіймала себе за плечі, весь час тручи пальцями, ніби намагалась протерти діру у шкірі, аби дістатись до власних страхів.

Алекс сидів у кріслі напроти ліжка й не відводив погляду від тонкого дівочого стану. Міг би сказати їй вкладатися і точно був певен, що дівча послухає, та спостерігати за Нанаю було особливим видом задоволення. Навіть тоді, коли вона не знаходила собі місця.

— Як гадаєш, у них вийде забрати близнюків? — запитала, не повертаючи голови.

— Тепер шанси рівні. Їх козир з повною сімʼєю критий. А враховуючи, що діти були з тобою від народження, скоріш за все вони залишаться з нами.

Нутром відчув, як її заділо це “з нами”. Та і його теж.

— Дякую, — ледь чутно пробубніла собі під носа.

Алекс встав і зупинився за її спиною. Купу разів до цього намагався доторкатися легко й швидко, аби не сполохати, а як бути тепер? Поклав долоні на плечі й відчув, як Нана здригнулася усім тілом. Ступив ще ближче й глибоко вдихнув аромат зеленого яблука та бузку. Чому ж вона так приємно пахне? Ніби намагається затуманити йому розум.

Руки спустилися нижче по плечах до ліктів. Нана сіпнулась, ніби хотіла відійти, а натомість сперлася на його груди й відкинула голову. Хотіла щось сказати, та промовчала.

— Сумую за твоєю усмішкою, — прошепотів Алекс їй у волосся. — Ти ніби світлом наповнена, коли усміхаєшся.

Міцно обгорнув руками дівочий стан і повільно почав заколисувати, мов мале дитя. Дуже захотілося прокласти доріжку від вуха до шиї й пробратися пальцями під светр, та стримав себе. Малій зараз треба було зовсім інше.

Через кілька хвилин дівчина розслабилася в його руках. Її плечі опустилися й тіло обмʼякло. А ще через хвилину відчув глибокий подих і зрозумів, що Нана спить.

Підхопив на руки, вклав у ліжко і сам ліг поряд. Хотів пригорнути, та чомусь не насмілився. Прибрав волосся з блідого обличчя й просто дивився. Нана була неймовірна гарна у місячному сяйві, ніби саме з нього й була зіткана. А ще така спокійна. З обличчя зник відбиток постійної тривоги й вагань. Так мало часу пройшло, а життя зробило кілька витків, перекинуло все з ніг на голову й “по-старому” вже не хотілося. З такими думками, відчуваючи подих Нани на обличчі він і заснув.