19. Нана_Прощання

Нана слухала безперервну балаканину подружки Алекса і думала про своє. Юля допомагала обирати сукню, а вона лише хитала головою.

Зустріч з однокурсниками вже завтра, а вона ще не готова і навіть сумнівається, чи хоче піти. Льова з Маріанною наполягають, бо їм давно кортіло витягнути подругу по заняттям на справжнє знайомство, та сумніви скрутилися в животі жорстким кільцем і ніяк не давали спокою. Особливо зараз, коли ще й здібності загубилися так глибоко всередині, що й з ліхтарем не знайдеш.

Світ довкола ніби затих. Як от працює тихенько телевізор весь час у фоновому режимі, а потім він ламається і така оглушлива тиша заповзає до будинку, що й себе чути перестаєш.

Алекс довірився Рорі й останні кілька днів намагався легко й часто доторкатися, проте Нана й без здібностей відчувала, що йому від тих доторків ніяково. А оскільки не могла дізнатися точно, списала на те, що йому вже не кортить торкатися “поломаної” дівчини. Подібні думки виникали завше у пастці секундних обіймів. Надто швидких, аби відчути бодай щось, окрім розчарування і болю.

— А як тобі оце?

Юля підійняла брову й приклала до тіла Нани симпатичну сукню темно-червоного кольору. З задоволенням відмітила довгі рукави, адже буде куди ховати пальці.

— Гарне.

Зараз з Юлею відчувала себе розгублено. Раніше вона могла читати її. Може й неповністю, та хоч загальний фон. Зараз же чомусь почала сумніватися, що подружка Алекса справді хоче допомогти.

— Ти якась розгублена і мовчазна. У вас з Алексом усе добре?

Знизала плечима. Юля була така гарна у чорних шкіряних штанах і білому короткому светрі, з рудим блискучим волоссям, зібраним у косу, і модним яскравим макіяжем, що Нана почувала себе більш невпевнено, ніж завжди.

Дівчина раптом взяла її за руку і Нана не змогла стримати зойку й легкого тремору в пальцях. Юля прискіпливо вдивилася в очі, а потім відпустила.

— Приміряймо цю красу кольору марсала, а потім підемо і купимо по найбільшому в світі стаканчику смачнючої кави!

Сукня стояла поряд у фірмовому пакеті, а погляд прилип до гарячого шоколаду у стакані. Людей було чимало і відчувалися вони мов глухі стіни. Ніколи не думала, що без свого “прокляття” буде почуватися так погано.

— Знаю, що ми ще не встигли стати подругами, аби ти мені довіряла, проте глянь на мене, Нано, я тут і мені не байдуже!

— Чому? — врешті підвела погляд.

Юля замислилась, а потім зробила великий ковток гарячої кави.

— Скажу чесно. Я люблю Алекса... Ти не знаєш, та він був першим, з ким я познайомилася в цьому місті багато років тому. Поряд з ним я збирала себе по шматочкам, відкинувши все, що заважало провінційному дівчаті мати те життя, якого хотілося. Ти ж знаєш, поряд з ним почуваєш себе в рази сильніше. Поряд з ним справді віриш, що можна бути ким завгодно. От за це я ніколи не перестану його любити!

Очі дівчини блищали від запалу. Вона й справді його любить…

— Між нами нічого нема, — Нана стиснула пальцями рукава светра і знову сховала погляд.

— А ти б хотіла, аби було?

— Я… — збрехати просто не змогла.

Відчула, як легко зволожились очі. Що вона взагалі тут робить? Не лише з Юлею, а й у житті Алекса? Особливо зараз, коли від її власного життя лишилася лише тінь.

— Що ти? — Юля піддалася ближче.

— Алекс ніколи не побачить в мені того, що є у тобі, тому не зважай на мене.

— Знаєш, Нано, я ж не про нього запитувала. Ти себе недооцінюєш! Твої почуття не менш важливі, ніж будь-кого іншого. Розумієш?

— Чому ти допомагаєш?

— Віддячую Алексу тією ж монетою.

Останні слова дівчини видалися не дуже зрозумілими, проте інтуїтивно Нана їх прийняла. Довіряти рудій красуні було дивно, та все ж памʼятала, якою гарною була її душа і багатим внутрішній світ при першій зустрічі.

Вони ще трохи просиділи в кафе, а потім Юля допомогла обрати туфлі до сукні, й невеликий стильний рюкзачок, бо дамські сумочки Нана завжди губила.

Подруга Алекса підвезла її додому й прийняла запрошення на каву.

Варя й Даня радо зустріли нову подругу. Серце стиснулось при вигляді долоньок зайченят у тонких пальцях дівчини, коли близнюки потягнулися її привітати. Малі пригорнулися й до Нани також, та тільки з голови все не йшла думка, що Юля з Алексом були б гарною парою і хорошими батьками…

На кухні закипав чайник, а в душі закипав біль, закручуючись воронкою. Скрізь було глухо і порожньо. Дитячий сміх з кімнати долинав відголоском, проте не бринів усередині, як раніше. Байдуже звідки в неї були ті здібності і як вони заважали раніше, якщо без них і тіло, і світ навколо відчуваються лише як порожні обгортки!

— Що вона тобі сказала?

Раптом Алекс зʼявився поряд і зупинився в якомусь кроці. Захотілося ступити до нього, заховати обличчя у грудях і розревітися, та все ж втримала себе у руках.

— Лише хороше, — відповіла, помішуючи цукор у каві.

— Тоді чому ти така?

Нана підвела погляд і знизала плечима. А Алекс раптом зробив те, чого не очікувала. Останній крок. Чоловічі гарячі долоні стиснулися на плечах і через секунду зникли. Чоло обпік легкий поцілунок, який одразу ж розтанув, ніби його й не було. Пальці ковзнули по спині й більше не зігрівали тіло. Розплакатися закортіло ще сильніше.

— Тобі поряд зі мною тільки гірше з дня у день.

Голос чоловіка набрався гірких хрипких ноток. У відповідь знову знизала плечима.

— Я щось можу для тебе зробити? — додав через секунду.

— Давай попрощаємось… — Нана підвела запалений погляд на Алекса і по щоці все ж скотилася одинока сльоза.

Привіт, мої любі)) Дуже скучила за вами усіма! В останньому блозі написала куди пропала і про найближчі творчі плани. А зараз як гадаєте, впорається Нана з усіма негараздами і чи зможе допомогти їй Алекс?