18. Алекс. Шалена пропозиція

Сильний спазм скрутив живота. Давно так не лякався! Ледь не посивів, коли дівчина в руках розімліла до непритомного стану. Спробував привести до тями, та Нана щось бурмотіла й тихо схлипувала, намагаючись відтягнути від тіла футболку.

Він бачив її очі. Бачив, як повільно вони набиралися відтінком бузку, проте хмільній голові було байдуже.

Втік з дому, зустрівся з Юлею в барі, яка з першого погляду дала зрозуміти, що бачить наскрізь. Вона казала йому про неї. Про те, що Нана надто чиста для його брудних фантазій. От і напився здуру. Й відпустив себе. Плата за легковажність не змусила довго чекати…

Нана тремтіла й намагалася втекти з під потоків холодної води, а він продовжував втримувати її біля себе й отримував задоволення. Від того, як горнеться, як шукає в ньому захисту, як треться її мокре тіло об долоні. Та коли побачив червоні очі з глибокими темними прожилками протверезів повністю. Ніби отримав з ноги під дих…

Бачив перед собою ту усміхнену дівчину, яка колись зустрілася в палаті, й порівнював з цією іншою Наною. Невже це він з нею зробив? Батько, мабуть, дбав ліпше.

— Мені страшно… — прошепотіло дівча і тремтливими пальцями під цокіт зубів спробувало себе обійняти за плечі.

Яка ж вона маленька… Така маленька, що можна було б сховати в долоні й поселити в кишені під серцем. На пальці зблиснула обручка. Та сама, яку він їй одягнув. Вже почав сумніватися, що рішення було вірним.

Підійшов ближче, дістав рушник позаду її голови. Очі поверталися в нормальний стан, але разом з червоним відтінком зникала з них і та потойбічність, яка була раніше. Непомітно для Нани стиснув пальці. Хотілося кричати. Він щось у ній зламав. Щось важливе.

Стягнув з дівчини мокру футболку, а потім і піжамні штани. Вона залишилась практично голою. Стримав себе, аби не витріщатись. Укутав великим махровим полотенцем тоненькі плечі й загорнув дівчину, ніби пледом. А наверх ще й накинув один зі своїх теплих халатів.

Коли скинув сорочку й взявся за краї футболки Нана відвернулася. Мала соромиться… Та й нехай!

Скинув весь одяг, обтерся рушником і теж вдягнув халат. Вже як стягував пояс повернувся до дівчини, аби запропонувати чаю, й помітив її погляд у дзеркалі. Підглядала, значить. Це несподівано гостро укололо в живіт.

— Ходи сюди, — прошепотів.

Нана послухалась. Як слухняна дівчинка підійшла й зупинилася поряд. Така розгублена й закутана, як капуста. Алекс хотів її, та більше зараз хотів заспокоїти.

Несподівано для себе він пригорнув дівча до себе й міцно обійняв, зігріваючи подихом чоло й мокре волосся. Запах зеленого яблука і бузку знову залоскотав у ніздрях. Проте цього разу викликав не хіть, а відчуття чогось рідного і близького.

— Тобі треба велика чашка гарячого чаю! — все ж розтиснув руки.

Пальці Нани міцно стиснулись на його халаті. Досі розгублений погляд несвідомо блукав по обличчю й не міг ні за що зачепитися. Що ж він з нею зробив?

— Не йди… — врешті тихо сказала вона.

Алекс взяв руки Нани й відірвав від тканини.

— Я все ж піду, — від погляду на дівчину стискалося серце від жалю й провини. — Та ти підеш зі мною.

Взяв за долоню й повів дівчину на кухню. Посадив її на стілець, як мале дівча. Нана була загальмованою більше, ніж зазвичай.

На плиті закипав чайник, а в середині закипав гнів. Цього разу на себе. Визвірився на дівча з самого початку. Скинув на неї всі проблеми свого минулого, ніби вона тому була причиною й ось результат. Знав же, що мала закохана, то нащо ліз? І що тепер робити?

Нана сиділа за столом й розглядала власні пальці. Сонне щеня зайшло на кухню до своєї миски й повеселіло, побачивши господарів. Дівчина підхопила собаку під живіт й посадила собі на коліна, ховаючи обличчя в мʼякій кудлатій шерсті.

— Я його не відчуваю… — прошепотіла і підійняла повний відчаю погляд.

Алекс підійшов ближче й не встиг нічого сказати, як дівчина вхопила його за руку. Заметушилася.

— Нічого…

— Тобі треба заспокоїтись!

Сказав з тією впевненістю, якої зовсім не відчував. Мала поникла, знову зариваючи пальці в шерсть собаки.

Алекс увімкнув лише верхнє світло, аби не полохати ранок більше, ніж була потреба, тому в кімнаті був приємний напівморок. Теплий і густий, домашній. Він поволі заспокоював дівчину. Через пару хвилин, наповнених бульканням чайника й хеканням щеняти, на столі стояли дві чашки, з яких йшов ароматний пар.

Нана ховала обличчя від тьмяного світла на стелі. Це не завадило побачити, що до блідої шкіри потроху повертається румʼянець. Погляд задумливо плутався в шерсті собаки.

— Про що ти думаєш? — зупинився Алекс неподалік й обперся на стіл.

— Про тишу. Надто незвично вдихати тишу. Спокійну. Байдужу. Порожню…

Він би збрехав, якби сказав, що зараз повністю розуміє. Але не довелося. Цю саму тишу сполохав гучний дзвінок у двері.

Сподіваюся, вам подобається історія, бо в мене до неї велике і вічне кохання. Ставте зірочки й підписуйтеся на автора, аби не пропустити новин. В блозі вже є трохи візуалу героїв, хто ще не бачив. Скоро викладу ще) Ваша підтримка надихає творити. Дякую вам за це!

Як гадаєте, хто б то міг бути і по чию душу прийшли?