17. Нана. Нові грані

Притискала руки до грудей, переплівши пальці, й дивилася на спину чоловіка. Його схилена голова над ще одним пакунком, викликала тремтіння по всьому тілу. Алекс все ж розгорнув кожен подарунок і тепер сидів над ними й повільно доторкався долонями. Було відчуття, ніби він не предмети вивчає, а її саму.

Плечі чоловіка напружено застигли, ніби в спину йому вставили жердину. На відстані відчувала гарячі рвані коливання, що розходилися в усі боки й добре могла уявити, як палить його зсередини. Навіть могла б зарадити, проте так і не переступила порогу кімнати. Зараз Алекс був таким далеким, як ніколи раніше.

Щасливе гавкання собаки першим увірвалось до оселі, а слідом за ним гамір і сміх двох малих бешкетників.

Нана зустріла малечу біля порога, крадькома розглядаючи вулицю за їхніми спинами. Чи не прийшла раптом Рорі, яка обіцяла зайти на днях. Рудоволосої сусідки не побачила, зате водій зрадів несподіваній увазі й тепло привітався. Платон мав відвести Марію Василівну додому, тому швидко попрощався.

Нана допомогла малим зняти курточки й черевики. Постягувала з них шарфики й рукавиці. Пригладила розкудлане від шапок волосся. Як їй не вистачало останнім часом таких простих дій…

Малі наперебій розповідали про новий майданчик і хлопчика Романа, який поділився з ними цукерками. Нещодавній візит державної службовиці й небаченого раніше дядька стерся від нових емоцій і спогадів.

Близнюки залетіли в кімнату до Алекса. Варя відразу застрибнула на руки. Навіть Даня останнім часом почував себе вільніше в компанії брата, тому теж сів поряд.

Малі почали таскати предмети зі столу. Коли Даня помітив зібрану з маленьких механічних деталей машинку й вхопив її, голосно скрикнувши від радощів, плечі чоловіка смикнулись. Думала зараз гримне на малечу чи прожене, але Алекс здивував. Підхопив хлопчика й посадив собі на коліно, аби теж роздивитися машинку в маленьких дитячих пальцях.

— Ми такі з вашим батьком колись збирали. Коли в нього був час…

— У татка була купа таких машинок! У кімнаті. В тебе теж їх багато?

Алекс погладив хлопця по голові й у Нани всередині ніби смерч пронісся, перекаламутивши всі органи місцями.

— Ні. Лише ця одна тепер є…

На очі набігли сльози. Дарма дядя Боря скільки часу переживав і вагався. Його діти точно зможуть поладнати між собою! Вже поладнали.

Нана розігріла їжу й зробила собі велике горнятко гіркої кави. Чомусь подобався присмак опісля. Схожий на все, що довелося їй пізнати у житті. Добре, чи погане, усе з присмаком гіркоти.

Алекс увірвався до кімнати. За ним неслись близнюки в костюмах індіанців і голосно вигукували різні незрозумілі звуки.

Чоловік спочатку оббіг стіл, а потім раптом опинився за спиною, прикриваючись нею, ніби щитом.

— Ми спочатку Нану зʼїмо, а потім тебе! — показав зубки Даня.

— Давай клаще Са… Ой! Алекса. В нього мʼяса більше!

Чоловік тяжко відхекувався за спиною.

— Як ти з цими малими кусюками до свого віку дожила?

— Платила їм данину цукерками, — усміхнулась Нана.

Їй подобалося відчувати його подих у волоссі й гаряче тепло, що йшло від грудей. Посунутися далі чоловік не міг, заважали тумби.

— Плопонуєм обмін! Міняєм блата на пульт від телевізола! — очі Варі задоволено зблиснули.

— Ей-ей-ей! То ж мій пульт! — показово загрозливо вигукнув Алекс.

Його руки лягли на поперек й сіпнули Нану убік, коли дівчинка спробувала дістатися до ноги.

— Твій, не твій, а сплобуй знайти!

— Тепер він наш! — Даня захихотів і спробував дістати з іншого боку. Нану смикнули в інший бік.

Була така щаслива бачити малих веселими й безтурботними. Давно вони так не гасали будинком. А цим взагалі ні разу. Ще й зі старшим братом! Хвиля радості підхопила й закружляла в легкому вирі приємних почуттів.

— Тягніть ваш пульт! Міняю! Тільки ще пʼять шоколадних цукерок на доданок!

Малі заволали й понеслись у бік вітальні, а Нана розсміялася їм у слід. А потім відчула, як пальці на попереку стиснулись міцніше і стало вже не до сміху. Серце закалатало, мов скажене.

— В тебе приємний сміх, — почула тихий голос над головою.

Зніяковіла. Потім згадала, що не відчуває знову емоцій Алекса і тут же в них провалилася.

Було тепло і щемно. Відголоском в душі бринів дитячий сміх й закручувався вирвою. А потім вона відчула, як наростає величезною хвилею жар й накриває з головою. Її тіло, кероване міцною рукою, само піддалося назад і втиснулось в інше.

Пальці з попереку поповзли на живіт й притисли ще міцніше. Дихання дедалі важчало і плуталось у волоссі. Мурахи побігли по шиї. Алекс хоче її… Дуже хоче її тіло. Але що буде з душею опісля?

Ніби відро холодної води пролилося на голову. Відскочила від нього вбік й глянула в очі.

— Зелені… — прошепотім він і усміхнувся. — Вони зелені!

— І що?

— А то, що ти можеш залишатися собою навіть під дією чужих емоцій, Нано. А якщо це можливо, значить можна й навчитися це контролювати!

— Мабуть…

— Мабуть? — чоловіча брова вигнулась, а слідом за нею і кутик губ. — От і перевіримо!

Алекс ступив крок й відтиснув її до столу.