15. Нана. Несподівані переміни

Олена Юріївна обійшла практично весь будинок. Вона схвально кивала головою і весь час спілкувалася з дітьми. Близнюки поводили себе пречудово! Це трохи заспокоювало, проте не настільки, аби не хвилюватися зовсім.

А ще поряд постійно був Алекс. Неодмінно десь поблизу. То притримував рукою за плечі, то погладжував по спині, то доторкався до руки чи волосся. А добре він удає люблячого чоловіка! В неї так просто не виходить…

Дядя Вася весь час спостерігав за ними, ніби намагаючись спіймати момент, який би послугував на його користь. Близнюки, які весь час крутилися біля Алекса, зовсім йому в цьому не допомагали. Погляд чоловіка став дедалі задумливим і гострим.

Усі розмістилися у вітальні. Даня знову притягнув свою велику книжку, а Варя заходилася діставати свої малюнки зі спеціальної рожевої теки з наліпками.

Олена Юріївна сиділа поряд з дядею Васею на дивані й кивала головою на дитячі розказні. Алекс сів на крісло неподалік. Коли проходила повз упіймав за руку і посадив на бильце. При цьому впевнено глянув в бік дядька. Нана теж перевила на нього погляд і встигла помітити кепкуватий вираз його обличчя. Він про щось здогадався? Серце з гуркотом вдарилося об грудну клітку і забилося, мов пташка у клітці.

— Схоже, ніби дітлахам подобається у вас і все добре, — Олена Юріївна вчепилася поглядом в обличчя Нани. — Проте ви так швидко одружилися. Як розумієте, я не можу сказати впевнено, на чиєму боці буде комісія. Тому Варя з Данею мають також бачитися і з дядьком.

— Вони могли б пожити у нас з Наталею трішки. Можливо їм так сподобається, що не захочуть повертатися! — розсміявся вусатий жук.

Нана піймала на собі ще один погляд і ледь не скривилася від слизького холодку, що пробіг по шиї. Рука сама намацала руку Алекса десь на боці й міцно стиснула. Здавалося, що хтось викачав все повітря з кімнати…

— Це не дуже хороша ідея, — втрутився чоловік за спиною і стиснув пальці у відповідь.

Варя підійняла голову і раптом скочила на ноги.

— Тільки сплобуйте нас заблати! Ми втечемо назад!

Даня теж підійнявся і мовчки став поряд з сестрою, поклавши руку їй на плече.

Нана опустилася перед малими й взяла обох за долоньки. Намагалася не впливати на них своїми здібностями, проте зараз тоненькими ниточками потягнула з обох страхи й роздратування. Маленькі хмурі лобики дещо розгладилися. Стиснуті зуби Варі послабили тиск.

— А чому б вам з пані Наталею не переїхати сюди на тиждень? Будинок великий. Думаю, заради щастя й добробуту дітей ви з Олександром могли б домовитись.

Нана добре розуміла, що Алекс відчував себе ошуканим. Бачити цього жука в себе вдома він не хотів, але віддавати йому дітей на цілий тиждень ніхто не збирався! Даня вичікувально впʼявся поглядом в очі чоловіка, як і вони з Варею. Малим було байдуже що там навирішують дорослі, аби лише їх не чіпали й не забирали від Нани. їй потрібно було те ж саме.

— Добре. Якщо вже так треба, можете трохи погостити…

Службовиця задала ще кілька питань і почала збиратися. Коли йшла до порогу випадково зачепила ногою тумбу і голосно зойкнула. Алекс кинувся їй допомогти, а Нана зависла відкривши рота. Тумбочка прочинилася і дівчина побачила гори маленьких і великих пакуночків в гарній різнобарвній подарунковій обгортці. На кожному пакуночку красувався до болю знайомий бантик. вона сама їх робила. Кожен з них… Як і клеїла ті дурнуваті обгортки…

— Все гаразд? — Алекс виник перед очима надто раптово. Не втрималася і зробила крок назад. Навіть повела плечем, коли спробував доторкнутися.

Спробувала вичавити з себе хоч звук, але ніяк не могла справитися з болем. Він не розпакував тих дарунків, які вони з дядею Борею так старанно кожного року підбирали. Жодного з них!

Згадала, якою щасливою була, чекаючи того єдиного дня у році, коли її світ міг хоч якось доторкнутися до світу Саші. Згадала як широко усміхалася і витанцьовувала перед дзеркалом, мріючи одного разу вручити дарунок особисто. Надії й переживання скількох років закрутилися в калейдоскопі й посипалися на неї градом подрібнених осколків. Ніби з розбігу гепнулася об стіну й вибила повітря з легенів. Самотність вхопила за горлянку і стиснула клешні.

— До побачення, Нано. До побачення, Алексе. Й вам до побачення, малята. Скоро ще завітаю у гості!

Видавила з себе кивок, на дядю Васю, що пообіцяв приїхати вже через декілька днів разом з речами, навіть й не глянула. Як тільки зачинилися двері повернулася й стрімко пішла до себе. Алекс ніби щось кинув услід, проте не розчула слів. Погладила малих по волоссю й пішла далі, витираючи пекучі гіркі сльози рукавом одного з улюблених светрів. Навіть його обирала, аби сподобатися йому… Маленька дурепа! Яка ж вона дурепа!

Гучний оберт замка застряг у мозку щіпкою. Стояла біля дверей у порожній кімнаті, яку раніше їй виділив Алекс, і тремтливими пальцями терла щоки. Ось зараз, в цю мить, зачинилося її серце.