14. 3

Нана перенесла усі речі, поки він за десять хвилин вийшов з ванної. А в неї й справді на диво мало всіляких жіночих штук! У Юлі була завалена практично кожна рівна поверхня у квартирі.

— Гм… — прокашлялася Нана у кулак і кивнула головою на Алекса.

Опустив погляд донизу. Ну в полотенці він і що?

— Натякаєш, аби я одягнувся?

Ледь кивнула головою. Кривувато посміхнувся.

— Ну то ясніше натякай!

Потягнув край полотенця і Нана різко відвернулась. Цього разу посмішка була ширшою. Не стане він перевдягатися прямо тут. Малі можуть залетіти до кімнати. А от подразнити дівча хотілося!

Взяв білизну, спортивні сірі штани й білу футболку та ще на хвилину зник за дверима ванної.

Нана трохи підвисла, коли вийшов. Часто помічав, як дівчина довго його розглядає, коли думає, що він того не бачить. Наївна…

Дівча схаменулося і мовчки ткнуло в бік ліжка пальцем.

— Що? — не зрозумів вказівки.

— Постільна білизна…

Глянув на улюблений комплект чорної шовкової білизни й брови зійшлися на переніссі. Ну і що не так?

— Вона чорна, — підказала Нана.

— І?

— Дівчина б обрала щось більш тепле по кольору. Я б точно обрала. А це ніби кімната нас обох, тому…

Замовкла. Завжди вона так! Роздратування знову засичало всередині. Сказала б уже, що хоче, й жити було б легше!

— Тому?

— Ну…

— Давай без цього. Якщо хочеш щось сказати, кажи прямо! Завжди!

Нана зімʼяла рукава нового теплого в'язаного светра кольору вишні й потім прямо підійняла погляд.

— Треба змінити постільну білизну!

Алекс не вважав, що то необхідно, але промовчав. Наважилася висловити свою думку. Варто підтримати.

Оминув дівчину, злегка задівши плечем, і підійшов до комода. Відкрив полицю й показав на неї рукою.

— Обирай!

Поки Нана обережно доторкалася до постільного кінчиками пальців здер з ліжка простирадло і скинув на підлогу. Жаль… Лише вчора замінив…

Вони разом натягували підодіяльник. Було дивно. Нана обрала вишневий колір. Навіть усміхнулася й провела рукою по шовковій тканині на подушці, коли ліжко було застелене. Схоже, їй справді подобається.

Відволікся на телефон. Знову робота… Запара з тендером нікуди не поділася й буквально тягнула соки. Проте прямо зараз було дещо важливіше.

Вони встигли роздрукувати фото й розкидати їх по кімнатах у рамках з першого ліпшого магазину, коли пролунав дзвінок у двері.

Варя з Данею серйозно переглянулися й кивнули один одному. Нана встигла поговорити з ними про серйозність ситуації й малі самі вирішили підіграти. Алекс знову подивувався, які ж вони вже дорослі у своїх чотири роки й пішов відчинити.

На порозі стояла ще молода жінка в костюмі й окулярах з тонкою оправою.

— Добридень. Чим можу допомогти?

— Доброго дня. Мене звуть Олена Юріївна. Я прийшла у справі опіки над Варварою і Данилом Звадою.

— А ми не чекали вас так рано! — Алекс усміхнувся жінці й хотів уже зачинити двері, як помітив чоловіка, що стояв трохи осторонь. Легко впізнав у ньому дядю Васю. Ну от і приперся любий дядечко… Швидко ж!

— Привіт, Сашко!

— Ну привіт! — все ж знайшов в собі сили потиснути руку. Холодну й трохи вогку… Ну змія і є змія.

Згадав, що колись дядечко підкочував свої яйця до матері. Ще коли вони були з батьком у шлюбі. Цій людині він дітей точно не віддасть!

Близнюки з Наною розташувалися на килимку перед каміном з фломастерами й олівцями. Даня навіть притягнув свою здоровенну книгу про лісових звірят і щось тицяв пальцями, ніби читаючи Тимохі казку. Насправді ж вигадував щось своє. Діти удавали, ніби теж не знали, що сьогодні будуть гості.

— Варя, Даня, до вас завітала Олена Юріївна!

Малі глянули й неохоче підвелися. Варя виступила вперед і склала руки на грудях.

— А це ще хто? — кивнула вона головою на чоловіка.

Дядя Вася трохи розгубився.

— Ви мене вже не пам'ятаєте, певно… Хоча ніби ж нещодавно бачилися. Я привозив вам подарунки на День народження торік! — Нещира посмішка розтягнула вуста і вуса над верхньою губою.

Дядько простягнув руку, аби погладити малечу по голові, проте Варя ухилилася і стала поряд з Алексом. В грудях поселилося дивне терпке відчуття, коли маленькі пальчики міцно ухопили його за палець.

— Толік? Ми були на молі на наш День налодження. Можливо то були інші діти?

Мала стиснула плечима і повернулася до Олени Юріївни.

— Плобачте… Ми не заплопонували вам чай. Нана завжди всім плопонує чай! У нас і цукелки є.

Даня був менш балакучим. Він стояв неподалік і весь час поправляв окуляри. Схоже, малюк хвилювався.

Нана пригорнула його на мить до себе і теж привіталася з тіткою зі служби. Запропонувала ще раз їй чай. Жінка не відмовилась і вони пішли на кухню. Дадя Вася теж пішов. А Даня от затримався. Алекс підійшов до нього й присів навпочіпки.

— Все добре?

Хлопчик трохи подумав і обережно кивнув. Алекса раптом здавило почуття відповідальності. Очі дитини зараз були засмучені й ледь не сяяли від непролитих сліз. Погляд малого дуже нагадав погляд батька, коли той проводив останні години життя у лікарняному ліжку.

Алекс опустив долоню на худе плече і трохи стиснув пальці.

— Ти знаєш, що навіть один чоловік може розібратися з будь-якою проблемою? А нас тут зараз двоє. Разом ми здолаємо будь-що! Згоден?

Даня раптом зробив те, чого Алекс очікував найменше. Притулився лобом до його плеча.

— Не віддавай нас! — прошепотів він і швидко пішов до на кухню.

Алекс застиг у проході. З одного боку стола сиділи близнюки, а з іншого “гості”. Нана стояла поряд з малими й тримала руки на їхніх стільцях. Звернув увагу, як побіліли кістяки стиснутих пальців на спинках.

Дядя Вася пожартував і голосно сьорбнув з чашки. Дівчина сіпнула плечем на цей його звук. Дуже знервована…

Алекс дивився на малих і дівча над ними й ніяк не міг збагнути, що відчуває. В грудях щось крутилося і тиснуло зсередини. Пригадався стомлений голос батька і його: “Попіклуйся про моїх дітей”. Привид чоловіка з болем і відчаєм в очах став позаду близнюків. А ще за ним їх стерва матір з єхидною посмішкою і напомадженим обличчям. Він відчував відповідальність, а разом з тим раптом захотілося послати все до біса! Від роздумів відірвав голос дядька.