14. 2

Довго не міг заснути. Спогади крутилися в голові, як і останні років двадцять. Хоча дещо змінилося. Раніше часто згадував батька. Точніше його спину... Спину, якій він тоді біля воріт так і не зміг сказати бувай. Зараз же владу взяли спогади з раннього дитинства. Хоч Борис Олександрович практично весь час був на роботі, він знаходив пʼять хвилин, щоб зайти до сина в кімнату перед сном і трохи посидіти поряд. Як давно він про це не згадував… Заснути вдалося лише під ранок.

Алексу знову снився запах. Бузок і зелене яблуко. Він примарною пряною хмаркою просочився до кімнати й осів на губах. Коли запах почав віддалятися схопив його руками й притис до себе. Лише потім розплющив очі.

Нана затихла в його руках. Її погляд метався по обличчю, ніби загнана пташка. Послабив тиск і відчув, як тонкі прохолодні пальці впираються в його голі груди.

— Що ти тут робиш? — подих заплутався в волоссі дівчини. Вдихнув глибше аромат бузку і яблука. Чому ж вона так солодко пахне?

— Клала речі на поличку над ліжком… — ледь видихнула.

Алекс відпустив і сів у ліжку. Обернув голову назад. Готовий був побачити кілька жіночих дрібничок, проте побачив велику морську мушлю і маленьку пузату книжку з купою закладок.

Потім оглядів кімнату. На тумбі лежав рожевий сріблястий записник і простий білий пенал. Більше нічого особливо не змінилося.

— Ти переносиш речі?

— Вже.

— Вже?

Озирнувся знову. Практично нічого не змінилося. Брова сама запитально підійнялася. Помітив, що Нана старанно відводить погляд від його грудей і посміхнувся про себе.

— Тут багато речей Юлі. Тобто у шафі. Там є одяг і навіть пара туфель. Я подумала, що цього буде достатньо. У ванній також трохи косметики.

— Моя дружина ти, а не Юля. Там має лежати твоя косметика.

— Але ж… — знову замʼялася. Захотілося міцно взяти за плечі й струснути так, аби мізки стали на місце.

— Що?

— В мене немає косметики. Та й речей взяла небагато. Подумала, що можна ще повісити на стіну декілька малюнків близнюків, але вони й так на кухні висять, аби не було занадто… А скетчбуки… Вони мені в моїй кімнаті знадобляться…

Дівчина, у якої немає косметики? Серйозно? Такі існують?

Алекс перевів погляд на годинник на стіні. Шоста ранку. Дійсно прийшла рано.

— Добре. Хай буде її косметика. Але речі свої також перенеси. І скетчбуки теж. Щось мені підказує, що це може згодитися…

Нана знову задумалася, а потім її очі відкрилися так широко та наївно, як лишень могли. Дівчина ніби лише зараз помітила, що продовжує сидіти на ліжку. Сіпнулася вбік. Алекс піймав за руку.

— Не шарахайся так, інакше ніхто не повірить у “щасливе подружжя”. Тобі треба потроху до мене звикати. Хай там як, а найближчі роки ми будемо жити разом.

Змогла лише кивнути головою і знову відвела погляд. Ну що за халепа? Де та дівчина, яку зустрів у палаті батька чи того ранку, коли навіть шкіра її сяяла впевненістю і здоровʼям?

Алекс потягнув Нану за руку і за секунду вклав біля себе на ліжко. Мала знову вперлася руками в його груди, хоч він практично й не нависав над нею.

— Як тільки розслабишся відпущу!

Дівчина затихла, хоча рук так і не прибрала. Відчув, що від місця доторку по тілу повзуть мурахи, як слабке примарне тепло. Аромат бузку і зеленого яблука трохи запаморочив голову. Схилився нижче, аби краще його відчувати.

Нана продовжувала відводити погляд. Це дратувало. Підійняв пальцями її голову, аби дивилась в очі. Важко грати закоханих, коли вона боїться й голову підійняти.

Пальці залишилися на трикутному маленькому підборідді. Ніжно погладили шкіру. Не втримався… Провів великим пальцем по кутику нижньої губи. Мурахи побігли далі, під ковдру. Відчув жар, що наростав клубком у животі й просився назовні.

Очі Нани почали змінювати колір. Неймовірно… Тільки но були з зеленим відтінком, а зараз вже з бузковим. Спочатку й не згадав, що то значить, а потім заціпенів. Його бажання сильніші за її… Тому очі змінюють колір! Трясця!

Відпустив і сам встав з ліжка. Раніше спав у білизні, але останнім часом натягував піжамні штани. Раптом малі в кімнату заскочать…

Гіркий клубок у роті жовчю поповз у груди. Все з цією дівчиною не так! Чи то може з ним? Дідько його знає…

— Я поки в душ, а ти перенеси речі. День обіцяє бути довгим…