12. 2

 — Коли хочеться плакати, ліпше так і зробити. Не чекай, поки плотину прорве. Ууу. Це що? Дракон?

Рорі підвелася з місця й підійшла до каміна. На поличці стояла статуетка дракона, що розправив могутні крила і відкрив пащеку, дихаючи вогнем. тонкі пальці обережно провели по хребту тварини.

Безпосередність дівчини раптом збентежила Нану. Якщо вона така сама, то чому не ховається за своїми здібностями, а існує ніби поряд з ними?

— Відчуваю, що твій фон змінився. В тебе багато запитань!

— Багато.

— І яке ж перше? — Рорі повернулась на диван і поклала руку на животик малого. Тільки зараз помітила, що той скривився і збирався рюмсати. Малюк вмить заспокоївся і продовжив сопіти.

— Як ти живеш?

— Ооо! Моя бабця не відпускає від себе далеко. Живемо ми у селі, бо надто втомлює це все... Ну ти знаєш! Хоча і тут непогано. Людей менше, ніж у мегаполісі. Спокійніше! Всіх трохи дивує моя безпардонність, але камон! Я входжу в ваші душі, хіба не може увійти до будинку?

— А як ти пораєшся з… ем… цими здібностями?

— Моя бабця вчила контролювати “ці здібності” з самого малку. А в тебе з цим проблеми?

Нана знизала плечима й відвела погляд. Знову зімʼяла рукава светра пальцями. Якщо цьому змалку вчаться, то чи є в неї шанси на нормальне життя?

— Секрет не в практиках і ще казна-чому, Нано. Взагалі ні! Всі секрети ось тут і тут, — Рорі ткнула пальцем собі в груди, а потім в голову. — Достатньо просто любити.

— Але ж ми можемо заподіяти шкоди… — Нана пригадала погляд Саші в той момент, коли ледь не випалила його душу з тіла і по шкірі пішов озноб. А вона ж була певна, що любить.

— Любити треба в першу чергу себе! З усіма своїми косяками та вміннями. Вважай, що здібності, то третє око. Ну є воно в тебе, і що далі? Страждати через це до кінця життя? Коли любиш себе, перестаєш порівнювати з іншими. І відсутність у них того ока, яке дісталося тобі, вже не грає ролі. А потім вже й полюбити інших можеш. Без цього ніяк. А далі справа за малим. Коли справді любиш, зла не заподієш. Навіть ненавмисно. Розумієш?

Нана не була певна. Зі слів Рорі все виходило так просто. Люби себе і світ підлаштується. Чи може це бути правдою? По гості було видно, що так…

Дівчина побула ще зовсім трохи. Тім прокинувся і захотів їсти. Вони обіцяли з Сонею зайти ще на днях, а до того Нана планувала пригадати всі питання, які могла б задати Рорі.

Близнюки пообіцяли більше не виходити самим за межі подвірʼя, а потім попросилися на батути, тому Нана взяла Платона і вирішила трохи відпочити від подій останніх днів.

Малі носилися по майданчику з гойдалками коли задзвонив телефон. На екрані висвітився невідомий номер, проте нутром відчувала, кому він належить. Це вперше вони мали говорити телефоном.

Прийняла виклик. Хотіла втулити в тишу спокійне “Ало”, проте похлинулася ним. Розхвилювалася.

— Нано, ти так і будеш мовчати?

Голос Алекса видавався втомленим. Уявила, як він стискає перенісся двома пальцями й опускає голову додолу. Картинка була такою живою, що захотілося простягнути пальці, аби прибрати чуба, що впав на чоло.

— Нано?

— Я тут…

— Звісно ти тут! Увечері прийду не сам. Мої помічники теж будуть. Зробимо декілька фото, щоб розвісити по будинку для представника комісії. Може скоро навідається. Що за галас там у тебе?

— Ми з близнюками граємось на майданчику.

— Ааа… Добре. Тоді до зустрічі. Скажи Платону, щоб набрав.

Нана передала прохання, а потім знову забилася у свій куточок за окремим маленьким столиком. Перед нею стояла неторкнута чашка з солодкою кавою. Купила радше зігріти завжди холодні пальці.

Вони робитимуть фото… Мабуть, Алекс обійме її декілька разів. Хоч і показово, але ж… І з друзями своїми познайомить. Одного з них памʼятала. Валерій заходив, коли Алекс ще хворів. Чи треба їй приймати його друзів, як господині гостей? На всякий випадок попросила Марію Василівну приготувати закуски. Вечір обіцяв бути незвичним.