Глава 11. Алекс. Несподівана гостя

Прокинувся з тяжкою головою. На дивані у вітальні. Перед згаслим каміном. З присмаком гіркої сажі у роті. Знову нажерся… Вкотре останнім часом! А раніше напивався не більше ніж раз на рік. На День народження. Навіть не на свій. Батьківський... Думка про померлого кольнула голкою, але не наскрізь, як раніше.

Сів рівніше, потер руками обличчя. Спати хотілося страшно. Чого він прокинувся?

Почувся гучний дзвінок у двері. Потім ожив телефон. На екрані висвітилося «Юляська» та фото ефектної рудої грудастої красуні у білій чоловічій сорочці. Сам колись зробив це фото. Після веселої ночі. Вже кілька тижнів не спілкувалися. Як він міг про неї забути?

Сходами ковзнули легкі ледь вагомі кроки. Слідом показалася вже вмита і зібрана Нана. Тонка, в безрозмірному светрі та з високим хвостом на голові. Як завжди, волосся злегка сплутане. Залип на ній. Згадав, як притискав до себе тендітне тіло вчора вночі. Член смикнувся у штанах. Та годі! На цю малу? Ну ні! А тіло пульсувало: «Так! Так! Так!».

Не встиг нічого сказати, як Нана кивнула і швидко прошмигнула повз, до дверей.

— О, привіт, подруго! А Алекс удома?

Життєрадісний, трохи нахабний голос вивів його з заціпеніння. Юля прийшла у гості... А про Нану та малих він їй ще не розповідав. Реакцію дівчини передбачити важко. Знайомі вони років п'ять, сплять разом два чи три, але за цей час він так і не зміг вивчити хід її думок. Така й зрозуміти з півслова може й скандал закотити на рівному місці.

— Доброго дня! Так, він удома. Проходьте.

Алекс підвівся і пішов ближче до передпокою. Неприємне почуття оселилося в районі потилиці. Мов маленький невдоволений дух міцно вхопився ззаду і потягнув за нерви. Порівняння з духами оселилися в голові після вчорашніх одкровень ходячої катастрофи на ім'я Нана.

Юля повісила білу шкірянку на гачок у шафі, дістала свої особисті тапки з чорними кішками. Погляд автоматично перемістився на ноги Нани в гетрах, спущених донизу. В'язані, зелено-червоні. Господи, коли його почали приваблювати ноги в дурнуватих довгих шкарпетках?

— Сонечко, зроби мені, будь ласка, каву! Не встигла поснідати.

Юля звернулася до Нани з усмішкою у всі тридцять два. А та застигла. Зам'ялася. Потрібно щось із цим робити! Вчити її спілкуватися, чи що?

— Вона не прислуга, Юль. Це Нана. Вона тепер тут мешкає.

— Мені не важко…

Алекс постарався передати поглядом своє невдоволення і в нього вийшло. Нана знітилася ще більше. Потрібно вміти відстоювати свої інтереси! Пора вже б навчитися.

— Мешкає?

Юля підійшла, цмокнула його в щоку і обернулася до дівчини. Оцінюючим поглядом пройшлася її обличчям, тілом, зупинилася на шкарпетках. Підвисла.

— Вибач, люба! Думала, у Алекса новий персонал у будинку з'явився. Я справді дуже хочу кави. Сама зроблю. Вип'єш зі мною?

Фраза призначалася Нані. Та знову зам'ялася. Потім кивнула.

— А ти вже, бачу, зовсім здоровий?! Можеш приєднатися, якщо хочеш.

А це вже йому. Юля завжди була такою. Безпосередньою. Цим йому й подобалася. Але зараз було неприємно. Чому він так і не зрозумів.

Юля раптом підійшла до дівчини і простягнула руку. Тривожний злий гном копнув під лопаткою. Чи можна взагалі до неї доторкатися чужим людям? А раптом це може зашкодити? Дивно, але першою думкою було, що це може зашкодити саме малій.

— Юля, — і знову усмішка на всі тридцять два.

Катастрофа невпевнено простягнула руку у відповідь, легко торкнулася, а потім стиснула міцніше і відповіла усмішкою.

— Нана.

Юляська кивнула і пішла на кухню, а Алекс залишився стояти навпроти дівчини. Начебто вона має щось запитати, чи він їй сказати, але вони обоє не до кінця розуміють, що саме.

— Юля дуже гарна.

— Так, я знаю.

Юля завжди була яскравою, розумною, трохи примхливою. Гарна — не передає всієї суті слова.

— Ні, не знаєш... Вона справді гарна.

Нана посміхнулася трохи сумно, але щиро, глянула на нього і пішла за дівчиною на кухню. Мабуть пити каву. А Алекс вирішив, що світ зачекає, хоча б поки він не прийме душ і не приведе себе до ладу. Потім можна і каву.

Дівчата про щось спілкувались на кухні. Було чутно голосний сміх Юляськи і тихішу усмішку Нани. Поладили? Ага… Дочекаєшся… Юлька могла і гарно грати на публіку.

Завис у дверях. Вони сиділи поряд на високих стільцях перед барною стійкою в кутку і дивилися на засніжену галявину перед двором крізь велике панорамне вікно. Він і сам любив цю місцину. Зазвичай саме там вони пили з Юлею каву після того, як…

Плечі Нани раптом здригнулися. Пальці стиснулися в кулаки самі собою. Вона доторкнулася? Їй боляче? Щось відчула? Це просто зводить з розуму!

Проґавив, що Юля вже кілька секунд пропалює в ньому діру. Її погляд віддавав прискіпливою цікавістю. В горлі трохи пересохло, коли дівчина потім кинула такий самий погляд на Нану.

— Заходь, Алексе. Твоя кава холоне на столі. Я ж знаю, як ти любиш погарячіше. — І губи облизала… Зараза…

Кинув стурбований погляд на худу спину з довгим хвостиком. До дідька… Він дорослий чоловік і не повинен почувати себе першокласником біля дошки, котрий боїться сказати чи зробити щось не так. Взяв каву і підійшов до дівчат. Треба було сісти. Поряд з Юлею, чи сісти до Нани? Знову запара… Якого біса?

Обійшов стійку і прислонився плечем до декоративної цегли на стіні, поряд з вікном. Зробив ковток. Гірчить… Юляська знає, що він п’є солодку каву. Значить навмисне. Кинув попереджувальний погляд, на що та лиш посміхнулася.

— Ми якраз говорили з Наною про її курси. І про те, що на наступних вихідних її група збирається на тусу. Дівчинка вагається… Думаю Нані варто піти, а ти як гадаєш?

Піти на тусу? Нані? З купою п’яної молоді? Ободок чашки ледь не тріснув, коли зуби зжалися. Зробив ще ковток. Фу… Бридота…

— Хай іде, — і плечем повів.

Зараз все довкола здавалося насиченим напругою. Згорблені плечі Нани, її погляд, який ледь не топився у чашці… Хоча ідея з вечіркою непогана. Ще є тиждень. Можна її піднатаскати, а потім випустити в люди. Треба вчити її виживати, інакше, коли вона піде і житиме окремо… Ну, це буде колись потім.