Глава 10. Нана. Відтінок пристрасті і бузку

Алекс пішов з її паспортом і не з'являвся весь день. Нана встигла відсвяткувати День народження у колі малечі, Марії Василівни та Платона. Погралася з близнюками кульками, які пестрили яскравими кольорами по всьому будинку, насолодилася смачним домашнім тортом та приємною компанією. Пізніше вони їздили у кафе, грали з дітьми у торговому центрі та навіть ходили в кіно. На мультик, але Нані дуже сподобався день. Після пережитого стресу вранці він здався їй ковтком свіжої надії.

Було годин одинадцять вечора. Близнюки вже сопіли в ліжечках. Після насиченого дня заснули швидко. І всі домочадці пішли. Нана лишилася сама.

Сіла біля каміна, включила в ютубі збірку класичної музики Бетховена, налила вино у високий келих. Практично не пила, але вино нагадувало їй сестру. Та часто робила подібне вечорами. Особливо коли чоловіка не було вдома. Зараз відчайдушно хотілося відчути її присутність поряд. Захист та турботу. Минуло так мало часу, щоб навчитися жити без старшої сестри і самій бути за старшу…

Зробила маленький ковток. Тепла пряна хвиля прокотилася язиком і скотилася всередину живота. Приємно…

Нана заплющила очі і потерлася носом об комір свого широкого светра з високим горлом. Їй уже двадцять два роки. І нічого не нажито… Навіть банального досвіду спілкування, не те, що друзів чи хлопця. А так іноді хочеться звичайної простої ласки і уваги.

Протяжно видихнула повітря та заплющила очі. Раніше було так просто. Не мала реальних людей, але завжди був він, Саша. Принаймні у думках і фантазіях. Тепер, коли і він також став реальним, у неї нікого не залишилося…

— Про що так важко зітхаєш?

Голос Алекса пролунав бадьоро та дзвінко. Нана здригнулася. Келих спробував випасти з руки, але вона встигла його зловити. Під іронічним поглядом чоловіка стиснула міцно, одразу двома, щоб напевно!

— Маю сумнів, що це дуже допоможе…

Він кинув чорну в'язану кофту на бильце дивана і пішов до бару. Залишатися зараз на одинці було ніяково. Вранішні події знову краяли серце. Піти, чи це буде дивно? Треба б запитати про паспорт, але слова застигли у горлі.

Алекс через хвилину сів поруч і спокійно відкинувся на спинку. Близько сів. Це означає, що він не вважає її загрозою для свого здоров'я?

Повільно зробив ковток бурштинової рідини зі склянки, а потім повернув голову і пильно вдивився в обличчя Нани. У її прозорі очі, бліді щоки, щільно стиснуті губи. Підчепив пальцем локон волосся, що впав на обличчя, і заправив за вухо.

У животі потоки сили змінили полюси. Хвилювання забилося жилкою на шиї. Що це було? Може вона знову у одній зі своїх фантазій?

Алекс прибрав руку і засміявся. Нана одразу вловила його настрій. За запахом. Він вже добре випив. Жилка забилася швидше. П'яні чоловіки — не її коник.

— Як відсвяткувала День народження?

Нана тільки й змогла, що знизати плечами. Залишитися з ним зараз чи ліпше піти? Поговорити можна і завтра…

— Платон сказав смішний був мультфільм.

Він говорив з водієм? Хоча чого дивуватися… Може він був йому потрібен.

— Так, смішний.

Піти чи залишитися? Рука здригнулася в напрямку столу. Алекс помітив.

— Ну ні, посидь ще! Я також приготував подарунок.

Вино так і не поставила. Повернула руку до себе і зробила великий ковток. Причаїлася…

— Хороша музика. Потанцюємо?

Вона не дочула? Він не міг цього сказати! Просто не міг!

— Господи, твої очі — це щось!

Алекс знову розслаблено засміявся. Підвівся, поставив свою склянку і забрав келих у неї з рук. Потім за ту саму руку й підняв з дивана.

— Ми сьогодні стали чоловіком та дружиною, а танцю так і не було.

Значить, стали... Промайнула думка, чи не боїться він її торкатися після ранкового, але вона тут же згасла. Не боїться! Рука Алекса ковзнула їй за спину і обережно, як порцелянову статуетку, притиснула до теплого твердого тіла. Волосся на маківці торкнулося важке гаряче дихання.

Першим поривом було відсахнутися, але Алекс другою рукою притримав її за голову, а першою стиснув міцніше спину.

— Тссс. Все добре. Ми просто танцюємо!

Мірне підкачування під музику ніяк не заспокоювало. Серце билося ледь не у скронях. Хвилювання підійняло гарячу хвилю і погнало по тілу.

— Чому?

Уточнювати не довелося.

— Тому що мені потрібно самому зрозуміти, чи не боюся я тебе. Весь день думав, а відповіді так і не знайшов. А нам ще дітей ростити.

Нана затихла. Він перевіряє. Чому зараз вона не відчуває його думок, емоцій? Чому не змогла зрозуміти це сама?

— Ти надто багато думаєш, як для дівчинки, яка живе почуттями. Іноді ще й чужими.

Він прибрав руку з її волосся, погладивши при цьому довгий хвіст. Перемістив на талію. Друга рука повільно поповзла вгору її спиною. Шкіра вкрилася мурашками. Нана сіпнулася.

— Тихіше. Я нічого не зроблю! Просто хочу зрозуміти.

Тихий голос губився десь у волоссі. Алекс поклав підборіддя їй на голову. Нана почула, як стукає його серце. Немов велике і сильне джерело. Це трохи заспокоїло. Притулилася вухом до грудей, щоб чути його сильніше. Несподівана думка прострелила у мозку. Виявляється, людину можна відчути і так, будучи зовні, поруч із нею, а не всередині...

У цей момент зверху ринула запізніла хвиля чужих почуттів. Ніби скупалася у водопаді. І всі ці почуття були надто дивними. Він справді може так сильно її хотіти? Саме її? Неможливо…

Чоловіча рука пробралася до самої шиї, погладила завитки волосся. Великий палець намацав ямку на плечі, помасажував.

— Що ти зараз відчуваєш, Нано?

Кожна його дія ніби п'янила. Як можна зрозуміти, що вона відчуває? Начебто справджується одна з численних фантазій. У горлі пересохло.

— Я не знаю.

— Не можеш розібратися?

— Не знаю, що з цього відчуваю саме я, а що приходить від тебе.

Алекс стояв півобертом до каміна. Тому, коли він різко відсунув Нану від себе, стиснувши пальці на її тонких плечах, йому добре було видно її очі.