9. Нана. Зізнання

Прокинулася рано. Почула тихий смішок над головою і прикинулася, що ще спить. Близнюки готували сюрприз. Інакше вже розбудили б.

— Даня, ти залаз все впустиш на Нану! У неї буде стлус голови і ніхто не дасть нам толт!

— Варя, яка ти ще маленька! Якщо я все впущу і буде струс, тоді Нану повезуть до лікарні, а ми залишимося вдома з нянею. Ну і з тортом.

Ох цей маленький лікар Зло в подвійному екземплярі… Ніжка в білому носочку опустилася біля голови. Замружилася сильніше, намагаючись нічим себе не видати.

— Данило, ви не могли б тихіше? — дівчинка склала руки на грудях і підняла брови. Так само, як раніше робила її мама, використовуючи такий тон.

— Тільки якщо ви, Варваро, не заважатимете мені!

Нана не втрималася і посміхнулася. Як вони обоє схожі на своїх батьків!

— А я лоскажу Нані, що ти мене не слухаєшся! Я ж сталша.

— Пф. На якихось п'ять хвилин…

Дитячу суперечку зупинив голос Алекса:

— Що це ви тут робите, бісенята?

— Тсссс! Ми готуємо Нані сюлплиз. Ми будемо пелші, хто пливітає її з Днем ​​налодження!

Почулися неквапливі кроки по килиму.

— А чому ви це робите зараз? Раптом Нана прокинеться.

— Ми хотіли вночі плийти, але ланок надто швидко настав. Зараз швиденько все злобимо.

Даня кивнув головою і ледь не наступив на розтріпане по подушці волосся. Алекс присвиснув.

— Вам тут ще хвилин на сорок роботи.

Нана мало не видала себе. Сорок хвилин? Їй вже дуже припікає, так хочеться до туалету…

— Мда… А ти можеш її заблати в іншу кімнату? Поки ми тут не закінчимо?

— Хм… Дай подумати…

— А в нас є желейні цукелки. Ми поділимося! І можеш блати щеня два лази на тиждень і до себе спати один лаз на місяць.

— До себе спати? Раз на місяць якось малувато...

Нана не витримала і почала підглядати. Було цікаво подивитися, до чого вони прийдуть. Варя вперла руки в боки і пильно так подивилася на брата. Алекс став у таку ж позу і підняв брови з підтекстом «ну і?».

— А ти знаєш, що не можна спеличатися з дітьми? Ми же вилостимо, а ти станеш сталеньким...

— Ну зараз ви мілкі, як горошинки, а я молодий і здоровий. Ви мені на один зубок. Усі карти у мене!

Дівчинка зробила крок уперед і задерла голову, бо була супротивникові трохи вище за коліно.

— Давай так, собаку тричі на тиждень і спатиме вона зі мною раз на тиждень. І п'ять долонь цукерок. Тоді я забираю Нану, ви її точно не розбудите та не зіпсуєте сюрприз.

Алекс нахилився до малої і виглядав таким задоволеним, ніби уклав угоду століття.

Дівчинка повернула голову у бік брата-близнюка, і Нана поспішно заплющила очі.

— Ех… Дань, пола відклити наш головний козиль. Час настав, інакше Тимоху відіжмуть.

— Згоден, — коротко і лаконічно.

— Лозумієш, Алексе, ми вчола поховали всі пульти в будинку, які змогли знайти. На всякий випадок. Хотіли виміняти їх на цукелки, але лаз таке діло…

— Ах ви дрібні засранці!

Варя прикрила рота долонею. Даня насупився і повернувся до старшого брата.

— Ти сказав погане слово! З тебе морозиво.

— Пограбування серед білого дня… Гаразд, морозиво влітку. Щодо собаки домовилися. Нану я забираю, а ви повернете пульти на місце. Інакше не лише цукерок не отримаєте, а й на кишенькові витрати!

Нана відчула, як прогнулося під вагою ліжко. Тепла міцна долоня пройшлася по шиї і полізла глибше, за спину. Друга рука просунулася під коліна. За хвилину вона злетіла вгору. Повітря різко покинуло легені.

— Прикидайся ліпше, — тихенько шепнули на вухо.

Прийнято. Замружилася і вдала, що спить. Емоції Алекса справді наштовхували на сон. Тихі, спокійні, лащаться до неї, ніби кошенята. Захотілося їх приласкати.

Нана несвідомо доторкнулася до легких теплих хвиль кольору сонця, і вони різко змінилися. Колір переріс у помаранчевий, потім червоний. Тепле стало гарячим. Нестерпно гарячим! Таким, від якого все довкола плавилось. Відсахнулася і розплющила очі.

Він дивився на неї. Очікуюче та якось агресивно. Вони вже встигли перейти до іншої кімнати і зараз були самі.

— Що ти зі мною зробила? Ти що, відьма? — видавив ледве крізь зуби.

— Відпусти!

Алекс заплющив очі і ледь не вдавився рваним подихом. Його пальці стиснулися міцніше на ніжній шкірі.

— Я би радий, але не можу!

Це вона... Вона щось у ньому змінила! Полізла куди не слід було! Потрібно його заспокоїти.

Нана теж заплющила очі і поринула в чоловіка з головою. Усередині все палало. Нестерпний жар і ядуха. І серед усього цього шалено билося ніби у приступі холодне джерело блакитного кольору, від якого жар відривав невеликі шматки. Нана з жахом застигла. Вона зараз випалить його душу з тіла!

На мить завагалася, а потім відчула себе маленьким невагомим юрким вітерцем і прошмигнула крізь полум'я до живого джерела. Не роздумуючи торкнулася і відразу забрала їх обох в іншу картинку. Шум прибою, вітер зі смаком солі та запах моря. Небо палало, але з кожною секундою все менше і менше. Пекуче сонце ховалося за обрієм, Алекс дихав все рівніше, джерело в ньому затихало. Думки рівно лягали на спокійну морську гладь. Сонце сіло і Нана повернула свідомість у своє тіло. Відчула себе пригніченою, переляканою і роздавленою. Вина скувала тіло.

Алекс розтиснув пальці, спустив її з рук на підлогу і сперся об стіну. Розплющив очі. Зовні було схоже, ніби він прийняв велику дозу наркоти і потроху відходив від неї.

— Що це було?

Нана затиснула рота руками. По щоках та пальцях поповзли сльози.

— Я… Мені… Мені так шкода…

Вона плакала, Алекс мовчав. Дивився на неї і мовчав. Якийсь час.

— Що це було, Нано?

Рвано видихнула, витерла щоки рукавом і розвернулася. Хотіла втекти, але не вийшло. Алекс різко схопив її за руку і смикнув на себе. Взяв за плечі, струснув і міцно стиснув.

— Востаннє питаю. Що це було?