6. 2

Лікар зробив швидкий огляд. Заніс собі в картотеку дані та розпитав про малих. На що хворіли, як, коли. Склалася приємна думка про нього, як про спеціаліста.

Алекс увесь час крутився поряд. Навіть під час огляду стояв у дверях. Під час розмови залип біля вікна. Потім на дивані біля книжкової шафи. Залишив кімнату тільки з Леонідом Петровичем. Це мало походило на турботу. Боїться, що Нана може щось учудити при сторонньому?

Залишок дня Нана спала загорнувшись у теплу ковдру. Марія Василівна пропонувала принести до кімнати обід, але організм був налаштований лише на сон. Увечері зайшла та сама економка. Нана чула, як обережно вона відчиняє двері та її тяжке зітхання, але не подала вигляду. Все ще дуже кортіло спати.

Коли Нана прокинулася на годиннику була сьома ранку. Організм почував себе чудово та голосним бурчанням вимагав їжі.

Тихенько зазирнула до близнюків. Ті спали в одному ліжку разом із Тимохою. Мабуть, знову не поділили, з ким проведе ніч щеня... Посмішка сама розповзлася по губах. Все ж таки вони дуже мило обіймаються уві сні!

На кухні порилась у холодильнику і дістала собі фрукти на салат. Готувати не дуже хотілося, а вже з готової їжі були лише страви з м'ясом. Його організм просто не перетравлював.

Величезний кухоль ароматного чаю з карпатських трав зігрів змерзлі пальці. Незважаючи на те, що в будинку було тепло, по тілу повзали мурахи.

Нана сіла у просторій їдальні біля величезного панорамного вікна з видом на зимовий сад. Ялинки стояли в снігу і грали відблисками в променях ранкового сонця. Це ж світло зазирало в ще темну кімнату, приємно лягало на обличчя і закутані в плед плечі. Тихо, спокійно. Начебто вона проводить так кожен ранок і це вже давно знайомий ритуал.

Згадала про сестру і дядю Борю. Що дивно, вперше без смутку. Напевно, вони разом. Нарізно їм ніяк не можна! Мала надію, що навіть там вони один одного знайдуть і продовжать жити, як і величезна їх частина завжди житиме в ній та в їхніх дітях.

Стало легко і приємно. Свіжа прохолода ковзала по тілу і змушувала вигинати спину від насолоди. Захотілося віддатися почуттям.

Нана заплющила очі і зосередилася на плетиві енергії всередині тіла. Від живота розходилися промінчики на всі боки. Ніби маленьке сонце палало в самому центрі єства. Ці промені перепліталися з іншими потоками інших кольорів, але горіли найяскравіше. Небесне сонце насичувало їх своєю ранковою бадьорістю. Зараз гаряче проміння ледь не переливалося через край.

Відчула, як зігрівається зсередини. Стягнула з плечей м'яку тканину та залишилася в одній білій футболці. З волосся спала резинка, що слабо плуталася у пасмах, і Нана розмотала свій вузлик до самих сідниць.

Потяглася руками вгору і сильніше прогнулась у спині. Їй хотілося поніжитися в ранковому промінні, як кішці на сонечку. Прекрасним здавалося абсолютно все. Будь-який рух енергії всередині, будь-який звук, навіть тиша, що наповнювала кімнату. Хотілося наповнитись усім довкола, мокнути в цю мить кожну клітину тіла. В такі рідкі хвилини Нана справді відчувала свою присутність у власному тілі і була чимось більшим, за фізичне.

З боку аркового проходу почувся дивний звук, але не знайшла сили сконцентрувати на ньому увагу. Так хотілося ще трохи побути на самоті зі своїм єством, що нічого більше не мало значення.

Кімнату наповнили тихі кроки, але й на це вона не звернула уваги. Покрутила головою, щоб розімнути шию та плечі. Немов під кайфом, вона вловила заманливий запах кави і підсунулася, щоб відчувати глибше і більше. Саму каву пила рідко, але зараз неймовірно хотілося спробувати цей запах на смак.

Нана розтулила губи. Втягнула повітря. Опустила руки на гладку поверхню стільниці. Крутнула трохи головою. Ковзнула руками далі. Натрапила на тарілку. Невдоволено зітхнула і відсунула від себе. В руки ткнулася гаряча маленька філіжанка і вона одразу міцно обхопила її, піднесла до обличчя. Не розплющуючи очей, знову втягнула запах. Це був він! Відчуття ейфорії переповнювало тіло, било фонтаном із гормонів у мозку.

Нана підтягнула чашку ближче до губ, зробила маленький ковток. Гіркота розповзлася по смаковим рецептором разом із несподіваною насолодою. І це було так неймовірно! Так важливо… На губах заіскрила посмішка. Очі розплющились самі собою.

Напроти за столом сидів Алекс і дивився, ніби заворожений. Це різко привело до тями. Нана стала помічати деталі. Філіжанка одна і вона у неї в руках… Він віддав їй свою каву? Справді віддав?

— Хто ти?

Незвично хриплуватим тихим голосом поцікавився Алекс. Не знала, що відповісти. Та і чи це потрібно?

— Хто ти чорт забирай така?

Нана зовсім не сприймала його слова грубо. Тільки не зараз! Не тоді, коли він дивиться на неї так зачаровано, ніби вперше бачить. Коли дивиться так, як мав би відразу після знайомства у всіх її фантазіях!

Стало трохи прохолодно, і вона потяглася за пледом. При цьому безрозмірна футболка для сну сповзла з одного плеча. Хотіла її натягнути, але піймала погляд Алекса. Рука так і зависла біля горловини.

— С*ка...

Надривно пролунав чоловічий голос. Нана бачила, наскільки розширені його зіниці. Слідкувала за краплями поту, що виступили на лобі. Спіймала, як б'ється жилка на шиї. Зараз їй здавалося, що вона знає зміст усіх речей у світі. Розуміє весь всесвіт, оскільки сама його і створює. Все може бути так, як їй завжди хотілося. Хіба ні?

— Пам'ятаєш я просила тебе про одну річ учора, якщо залишусь? Ти погодився.

— Нано, йди геть, будь ласка…

Ну ні. Нині цей світ належить їй!

Неспішно встала, відпихнувши ногою плед, що сповз на підлогу. Приклала пальці до вуст, немов вагаючись, а потім зробила те, про що давно мріяла. Підійшла його обійняти.

Нана забралася на коліна Алекса, закутала себе його руками і притулилася до грудей. Навіть не подумала, що він може чинити опір, чого й не сталося.

Було так тепло та затишно. Почуття кайфу ще відгукувалося тремтінням у тілі, але зараз воно набралося інших глибших відтінків.