6. Нана. У вирі почуттів

Вода приємно відігрівала душу, що повністю закляла від болю. Не змогла проконтролювати, зупинитися вчасно і не тягнути більше, ніж це було потрібно. У голові в той момент було порожньо. Бачила перед собою пульсуючу чорну повітряну масу в тілі чоловіка, і не заспокоїлася, доки не витягла всю. Її відпустить швидше... Ще й вода допоможе. А Алексу без допомоги було б набагато гірше.

Про те, як він говорив з нею у ванній, намагалася не думати. Було зрозуміло, що чоловік пожартував. Про це багатозначно повідав його хмик у відповідь на її збентеження. Знав би він… Вона стільки разів уявляла, як саме він міг би її роздягати та що робити потім... Але це було раніше! До того як дізналася, які саме почуття викликає вона сама. Жодних! Тільки ненависть, що перетекла від сестри до неї.

Але як же хвилююче відчувалися його пальці на животі… Досить! Не думати про це!

Щоб знову почуватися нормально, довелося пролежати у ванній більше години. Вода ніби розібрала її на частини, відмила кожну клітку та зібрала назад.

Багато думала про минулі три дні. Платон возив дітей по гуртках, Марія Василівна робила все вдома, а вона сиділа біля ліжка Са… Алекса. Навіть у думках треба звикати його так називати.

Чоловіку було дуже погано. Жодних слідів фізичної хвороби не знайшла. Вона відчувається інакше, немов тіло точить щось зсередини. А те, що увігнало чоловіка в такий стан, точило душу.

Алекс не міг упоратися зі смертю батька, їх переїздом, своїми почуттями. Розкиснути собі не дозволяв і весь душевний біль перекинувся на тіло, щоб знайти вихід. Принаймні вона саме так і подумала.

Нана годинами повільно і обережно копалася в цьому болі. Тихенько за ниточку витягала те, що могла. Аби не нашкодити і залишити достатньо для того, щоб Алекс міг впоратися сам.

У голову через стиснуті зуби лізли спогади про те, як він у безпам'ятному пориві притягував до себе, заривався носом у волосся, важко дихав у шию і не відпускав по кілька хвилин, поки зовсім не заспокоювався. Щоки обпалило жаром. Доторкнулася до грудей, намагаючись заспокоїти власне шалене серцебиття.

У двері несподівано постукали. Нана вже була закутана з голови до п'ят у махровий халат, але всерівно завагалася. Відчиняти чи ні? А раптом це він? Глянула у дзеркало над умивальником і злякалася свого навіженого погляду.

— Нано, ви тут? Мене Алекс послав перевірити, чи все з вами гаразд, — почувся стурбований голос економки.

Видихнула, набрала в долоні холодної води і потерла тремтячими пальцями обличчя. Відчинила двері та широко посміхнулася. Ця жінка їй подобалася, хоч і доторкалася іноді під час розмови чи вітання. Якби вона знала, скільки своїх почуттів відкриває під час цих секундних доторків…

— Все чудово, Маріє, дякую!

Жінка годилася їй у матері, але все одно попросила називати на ім'я. Почувається так молодшою.

— Близнюки гасають із Тимохою у вітальні. Я за ними наглядаю. А ви можете поки що відпочити у своїй кімнаті. Принесу чай!

Тільки кивнула у відповідь. Економці подобалося доглядати за малюками. У неї був дорослий син та давнє бажання мати онуків.

У кімнаті влаштувалася під ковдрою та дістала телефон. Вкотре пройшлася сайтами з новинами про Алекса. Він був дуже популярним у своїй ніші. Молодий успішний архітектор. За допомогою дзеркал, світла та контрасту в масштабах він створював дивовижні речі. Саме через нього вона свого часу захопилася дизайном. Проходила курси по темі років з чотирнадцяти. І все думала, як колись вразить старшого сина дяді Борі своїми новаторськими рішеннями. Яка ж вона була наївна…

Зависла на фотці Алекса з якогось благодійного вечора. Одягнений у костюм, сорочка з розстібнутими верхніми ґудзиками, волосся стильно укладене назад, у кишені піджака червона хустка.

Збільшила фотку та наблизила обличчя. Усміхається з єхидством, очі горять. Провела пальчиком по його устах... Ну ось вона і тут, поряд з ним, і що з того? Алекс блукає десь по будинку, а вона, як і раніше, розглядає його фото в неті і намагається заспокоїти серце.

Така ностальгія накрила... Усередині живота ніби ожило цунамі і зрушило місцями всі органи разом. Чи можна продовжувати сумувати за ним, коли він поруч? Ще і так сильно… Невже навіть у мріях дл них двох стало надто тісно?

Двері в кімнату відчинилися. На порозі з'явився Алекс. Пильний чоловічий погляд ледь не пропалював діри на шкірі. Збагнув, що вона думає про нього? Звідки дізнався?

З-під ковдри виглядала тільки гуля на голові і збентежена мордочка. Чи міг він зрозуміти по очах, що…

Алекс відсторонився і в кімнату зайшла ще одна людина. Високий, статний чоловік за п’ятдесят. У білому медичному халаті та з валізкою.

— Ну, привіт, люба пані! — привабливо посміхнувся.

Губи Нани мимоволі розповзлися в усмішці у відповідь. Алекс біля дверей насупився і пройшов трохи до кімнати слідом за лікарем.

— Ви така бліда. У вас щось болить?

Нана похитала головою. Слова чомусь застрягли в горлянці. Занадто швидко її вирвало з фантазій у реальність.

Подумки зібралася. Потрібно бути милою і тоді все пройде швидко та безболісно.

— Доброго дня! У мене нічого не болить. Трохи втомилася… точніше перевтомилась. А так все чудово! Не знала, що викликали лікаря.

І ще одна чарівна посмішка. Обличчя чоловіка у халаті просвітліло. Складка на лобі розгладилася.

— Ну, коли я вже тут, давайте поміряємо тиск і перевіримо загальний стан?

Алекс насупився. Що йому не подобається?

— Леоніде Петровичу, можете поки що помити руки внизу.

Лікар оцінююче глянув на чоловіка, знову посміхнувся Нані, кивнув і пішов мити руки. Вдруге.

Син дяді Борі пройшов углиб кімнати і зупинився біля ліжка.

— Тільки не кажи, що тобі різко покращало!

— Я просто втомилася і хотіла спати…

— Говори голосніше. Бормочеш там собі щось, як мишеня.

Нана не стала повторюватись. Навіщо їй взагалі виправдовуватися?