5. 3

Іванна була легкою та маленькою. Відчувалася майже як дитина, і Алексові раптово захотілося її захистити. І від втоми, і від проблем, що навалилися, і навіть від себе і своєї ненависті.

— Ти на щось хвора?

— Що?

— Хворієш?

— Ну можна й так сказати.

— Увесь час бліда. А ще очі. Так вони зелені, але іноді здаються зовсім жовтими.

— Аааа, це...

І мовчить.

— Ну і?

— Жовтий — мій особистий відтінок болю.

Не хоче казати, хай так! Доніс до ванної, забарився біля дверей, але потім увійшов разом з нею до кімнати. Поставив на підлогу. Дивне занепокоєння не давало відпустити дівчину та вийти. А вона притихла у руках, ніби боялася поворухнутися. Найменше хотілося, аби знову боялася…

— Може потрібна допомога?

Вона задумливо спохмурніла.

— У чому?

І дивиться так вичікувально, ніби й правда не знає відповіді. Алексові захотілося її збентежити. Подивитися, як на блідих щоках розквітає рум'янець. Зробити хоч щось, аби розшевелити.

— Можу допомогти тобі роздягнутись, — і підчепив пальцями край светра біля живота, — допомогти лягти у ванну, потерти спинку, ручки, ніжки.

Фарба запалала на її щоках, а слідом за нею закип'ятила йому кров і погнала по тілу прямо до паху. Він не очікував такої гострої реакції. Чорт… Хмикнув, щоб розбавити тишу. Йому подобалося це відчуття і розгублений зашарілий погляд. А потім він просто вийшов. Відірвав від неї погляд і зрозумів, що зараз було. Це все якийсь пиз*ець…

Зупинився біля дверей. Ткнувся лобом в прохолодну стінку і важко видихнув. В грудях пекло. Усвідомлення того, що він тільки но загравав з сестрою стерви шматувало нерви на маленькі частинки. Як же до біса палає нутро!

Тяжко видихнув. Почув, як увімкнулася вода.

— Ай…

Уявив, як ця мала біда знову собі нашкодила і пальці зжалися у кулаки. Перед очима постала картинка, як вона сунула під течію пальчик, щоб перевірити температуру, і пожалилася об льодяний потік. А потім сунула пальчик до рота, аби не боліло…

Тіло напружилося. Тихо гепнув головою об стіну. За що вона звалилася на його голову з цими невинними оченятами? І чому він поводить себе мов придурок, коли вона поряд?

Відчув, як хтось тягає його за штанину. На підлозі сиділо кумедне лахмате щеня і жувало піжаму. Ласо так жувало, ніби і справді смачно. Знову кольнуло у грудях. У нього не було собаки. Тоді Борис Олександрович вважав, що вирішувати мамі, бо він весь час на роботі. А матір махнула на бажання сина рукою, як і завжди.

Присів біля щеняти і занурив пальці у м’яку шерстку. Мале довірливо лащилося до руки і щемно попискувало. Несподівано Алекс відчув що плаче крізь усмішку. Тонкі скупі сльози виступили на очах і скотились по щокам до підборіддя. Недбало витер рукою обличчя і глянув щеняті у очі. І раптом запалі живі очі батька на мертвому обличчі відступили у темряву, а на їх місце у свідомості поверх наклалися малі задиркуваті оченята куцого кусаки. Камінь з грудей скотився десь під ноги.

На кухні випив стакан води. У горло більше нічого не лізло. Хотів відразу піти, проте залишився. Близнюки сиділи за столом і розмазували кашу по тарілках. Варя влізла пальцем у залишки і малювала на столі сонце. А Даня осудливо хитав головою, коли сестра хихотала йому в обличчя, і теж тихенько хихотів, коли відверталася.

Малі нарешті помітили, що Алекс поряд. Думав зніяковіють чи розкаються, та де там!

— Тепел у тебе вдома живе маленьке сонечко! Воно плинесе тобі ладість!

У Варі ще й не було одного зуба спереду. Тому її посмішка з пальмочками на голові видавалася йому кумедною.

— Це мале сонечко вже принесло скільки радості! Ще би воно принесло й ганчірку також і витерло за собою стіл!

Дівчинка спригнула зі стільця, затулила ротика долонями і розсміялася. А потім з серйозним виглядом підійшла.

— Плибилати за дітьми лобота долослих! Ех… Це твоя доля. А ми пішли, нам ще Нані малюнки домалювати тлеба.

Мала вишкварка поплескала його по нозі трохи вище коліна і з впевненим виглядом ступила мимо. Даня лише кивнув і вони з сестрою швидко зникли за дверима.

А Алекс зробив те, чого не робив уже дуже давно. Голосно від душі розсміявся. Потім він зробив ще одну дивну для себе річ. Підхопив щеня, що знову вешталося поряд, і посадив його на стіл. Коли те злизувало зі стільниці кашу, в середині приємно лоскотало. Як же давно він не дозволяв собі дурощів. Взяти до себе малих і їхню тітку на доданок найбільша дурість за все життя! Але яка приємна дурість…