5. 2

Дівчина зам'ялася, згорбилася і нервово смикнула головою. Ні, вона все ж таки піде... Ось зараз встане і покине його на самоті…

Нана підвела погляд, який тепер уже не здавався запаленим і яскравим, ніби вранішнє сонце. Очі її раптом сповнилися рішучістю.

— Я залишуся, тільки в мене буде одне прохання. Не зараз, згодом. Коли я попрошу вас про одну річ, ви просто зробите це і все. Без зайвих питань та без розмов про це потім. Згодні?

Алекс погано розумів, що в неї там за вимога, але переконаність у тому, що поряд з нею набагато легше, ніяк не хотіла покидати голову. Відповідь вона, мабуть, прочитала по очах, бо більше не чекала згоди. Обережно присіла поруч і поклала руку на чоло. Від долоні до кожної хворої клітини душі потяглася рятівна прохолода. Прикрив очі від задоволення і пропустив той момент, коли дівчині самій стало зле.

Алекс помітив, тільки коли вона тихо смикнулася і ледь помітно ойкнула. Шкіра її була неправдоподібно бліда, риси обличчя неймовірно гострі, очі заплющені. Іншою рукою дівчина м'яла рукав безрозмірного светра.

Алекс вбирав деталі і ніяк не міг зупинитися. Чимось вона заворожувала його в цей момент. Немов точена льодова скульптура, яку віддали на поталу жадібним сонячним променям. І ти дивишся, як вона тане, шкодуєш про цю красу, але й погляду відірвати не можеш.

Про що він взагалі думає? Може його хвороба заразна? Ця мілкота заразилася і тепер їй потрібен лікар?

— О, Олександре! Вам уже краще?

До кімнати зайшла економка. Дівчина прибрала руку з чола чоловіка, але очі так і не розплющила.

— Так краще. Маріє Василівно, а ви можете трохи доглянути дітей? Нана побуде тут зі мною. За це, зрозуміло, потім віддячу.

Жінка завжди була тихою і вкрай тямущою, тому лише кивнула та вийшла, щільно зачинивши за собою двері. А Алекс, на диво, почував себе набагато краще і бадьоріше.

— Нана!?

Дівчина не відповідала. Немов вимкнулась. Дотягнувся до її руки і легенько потягнув на себе. Вона відразу завалилася на бік, як лялька. Встиг підхопити її вільною рукою і покласти поруч. Справді відключилася! Слабенька зовсім ...

Він ясно відчув запах зеленого яблука та бузку. Сприйняв його як щось рідне. Це почуття перекинулося і на тіло, що лежало поруч. Поправив неслухняне сплутане пасмо з чола і опустив голову на подушку. Жодних вдалих ідей... Що ж робити? Залишатися одному не хотілося так сильно, що мимоволі стискалися кулаки. Залишити цю малу у своєму ліжку, поки не прокинеться? Хоча їй, можливо, потрібен лікар. І консультація психолога точно не завадить!

Алекс знайшов мобільний та набрав свого приватника. Той обіцяв бути за півгодини. Повіки стулялися під розмірене сопіння теплого тіла. Нана сказала, що він пробув у нестямі багато часу. Може, вона в цей час намагалася бути поруч, і сама практично не спала? Коли він уже встиг так звикнути до її запаху. Тому така слабка?

І все ж, як швидко він прийшов до тями! Ще хвилин п'ять тому світ здавався пеклом, а зараз просто паморочилося в голові і дерло у горлі. Вражаюче!

Алекс підвівся, дотягнувся до склянки і повністю її осушив. Стало ще краще. А дівчина болісно скривилася. Що в біса з нею відбувається? Опустив руку на її чоло. Холодне.

— Мені потрібна вода, — почувся слабкий голос.

Він і не помітив, коли ця німфа встигла розплющити очі. Жовті.

— Пити?

Погляд метнувся до склянки, та була порожня.

В кімнату несподівано влетіла Варя і застигла біля порога, натрапивши на Алекса.

— Оу... Ти плийшов до тями?

Дівчинка радісно застрибала. Слідом за нею увійшов Даня.

— Чому ти обіймаєш Нану? — запитав із над серйозним виглядом і поправив окуляри. Обіймаєш Нану? Знову глянув на дівчину і тільки-но дійшло, що вона лежить майже на грудях, а він міцно притискає її до себе однією рукою. Коли тягнувся за телефоном, притримав, щоб не впала. Іншою торкався чола, вона там так і залишилася. Іванна знову заплющила очі.

— Вона тобі допомогла? — знову подав голос малюк.

— Вона всім нам допомагає! — гордо додала дівчинка. — А тепел їй потлібна водичка.

— Можете попросити когось із дорослих принести?

Даня заперечливо похитав головою.

— Ні?

Варя підійшла ближче.

— Їй потлібна інша водичка. Яка тече з клану у ванній. Повна ванна водички.

І руки здійняла догори, показуючи цілу купу води. Алекс здивувався. Навіщо?

— Скоро прийде лікар. Думаю, у неї перевтома. Він їй допоможе.

— Їй не потлібен лікал! — голосно вигукнула дівчинка.

— Ні, Варя! Ми не повинні про це говорити всім підряд! — тихо заперечив хлопчик.

— Але він наш блат, Даня. Він не всі! Нам тлеба йому сказати, інакше він не зможе допомогти!

— Так, зайці, швидко коліться в чому справа!

Близнюки завмерли. Трохи поборолися поглядами. Варя надулася, а Даня здався.

— Коли Нані погано, їй потрібна вода. Завжди допомагає.

Алекс вважав це дурістю. У такій ситуації вода навряд чи може допомогти. Потім він згадав прохання дівчини. Може, вона зовсім не пити попросила? Але це дивно. Хоча що у цій дівчині нормального?

— Гаразд, чому б і ні.

Встати вийшло легко. Ще одне здивування. Зовсім недавно думав, що так і подохне, плутаючись свідомістю у болісному мареві.

Глянув знову на дівчину. Та зовсім зблідла, ніби вицвіла. Як вона так швидко змінює відтінки шкіри та очей? Може це одна з тих рідкісних хвороб, про які ніхто не знає, доки не стикається особисто?

— Варя, Даня, кажіть, що треба робити.

Близнюки зашарілися. Звичайно, вони єдині знають у чому справа. На них покладаються.

— Тлеба наблати у ванну теплу воду, а потім Нана там полежить півгодини і все мине.

Дівчинка скинула руками, показуючи "все". Її світлі кучері підстрибнули слідом, і вона забавно округлила очі. Яка мила... Серце стиснулось. Як так сталося, що вони не були знайомі досі?