5. Алекс. Бліда примарна спокуса

Млять… Це ж треба! Ніколи не відрізнявся особливою агресією, завжди був терплячий до усрачки, а щойно ледве не придушив це дівчисько! Коли пальці стиснулися на тонкій шиї, а в зазвичай переляканих очах не відбилося навіть дещиці страху, розлютився ще більше. Захотілося покарати. Щоб хоч якось відреагувала! Не була такою покірною і лагідною, ніби пай-дівчинка.

Як же вибісила... І ці її очі на половину обличчя! У блиску вогню вони здалися чорними. Страхітливий контраст блідої шкіри та порожніх темних очних ям. Ніби вже це зробив... Ніби вже придушив... І тепер її безмовна примара сидить навпроти і спостерігає.

Ледве розтиснув пальці. Думав почне ревіти чи втече, але дівчисько залишилося. Більше того, саме торкнулося його плеча. За кілька секунд тіло накрило легкістю. Злість нікуди не поділася, тільки відступила. Немов туман у голові розвіявся. Стало дуже соромно. Дорослий мужик, а зривається, насправді, на дитині! А цей ляпас? Не чекав такої віддачі!

Іванна. А їй іде. Хоча Нана звичніше. Хм… Коли це він встиг до неї звикнути?

Потягнувся за графином і налив собі бренді. Навіщо дав їй свою склянку? Коли сиділа так близько і тремтіла, ніби мишка в пастці, захотілося її гарненько струснути. Але й міцний напій мав допомогти не гірше. А коли вона піднесла склянку до рота, подумав, що може в цьому місці сам торкався губами до скла. Тілом пробігло тремтіння і затрималося десь у районі попереку.

Даремно посадив її до себе, але залишати на підлозі не можна було. Цей вигляд перед ним на колінах... А чого варте напівпрозоре сяйво очей? А завитки волосся на шиї, що не потрапили до недбало зібраного пучка? Знову уявив, як колишуться ці завитки від його гарячого дихання і замутило.

Чого він взагалі почав ту розмову? Адже він не думає, що дівчисько побувало в ліжку батька. Та й смерть своєї Аліси пережити той ніяк не міг.

Згадалася їхня перша зустріч із цим стервом. Мати плакала на ґанку. Батько сидів осторонь похмурий і вислуховував матюччя, мовчки з усім погоджуючись. А ця пигалиця стояла поряд з машиною біля воріт і байдуже дивилася, як руйнується чужа сім'я. Ніби не вона тому причина... Вистачило ж совісті вилізти з машини!

Алекс згадав, як підійшов і побоявся зайти у двір. Йому було лише чотирнадцять. Хоча навряд для розлучення батьків існує вдалий вік. Але тоді все сприймалося надто різко. Особливо шалава в короткій спідниці, з яскраво-червоною помадою і на високих підборах. Зненавидів з першого погляду.

Як батько може взагалі повестися на ЦЕ? А блондинка знудьговано поправляла волосся, розглядала манікюр і ще хмикала на особливо круті звинувачення матері. І на Алекса вона подивилася тільки як на непорозуміння. Немов на батька мала права більше, ніж він сам і його мати, яка хоч і була інфантильною егоїсткою, але все ж таки віддала чоловікові п’ятнадцять років свого життя.

Алекс знову відкинувся на спинку дивана і заплющив очі. Найбільше його дратувало, що батько віддалився одразу ж. Вони навіть не поговорили того дня. Варто було йому вийти за ворота і наблизитися, як стерво потягло його до машини. Вони навіть толком привітатись не встигли. Того дня Борис Олександрович залишив їх із матір'ю життя назавжди. І найгірше було те, що він навіть не подумав взяти сина з собою.

Бренді стрімко закінчувалося у склянці та у графині також. Злість усередині знову підвела голову, але відразу відступила.

Даремно він поліз до цього дівчиська! Хотів же просто поговорити. Запитати про деталі їх з малими перебування в будинку. Може, у них розклад є, садки, гуртки там всякі. Поговорив…

Алекс кілька годин вдивлявся у вогонь. В голову лізли моторошні картинки, як він у цьому вогні згоряє, але відірвати погляд від пекучого полум'я не виходило. Воно поступово пробралося до тями і пофарбувало думки в червоний колір. Вони отрутою поповзли по втомленому, досі не зміцнілому тілу.

 Його знобило, але водночас тіло горіло. Очі пекло, і він прикрив їх, а за кілька хвилин у нестямі завалився на диван. Порожня склянка спритно покинула руку і м'яко приземлилася на килим.

Алекс відчував дивний запах. Дуже свіжий і легкий, із присмаком зеленого яблука та бузку. Він то наближався, то вислизав, хоч чоловік намагався триматися за нього. Його хвора свідомість хапалася за запах, немов за рятівне коло посеред киплячого чорного океану.

Йому весь час здавалося, що в тіло впиваються тисячі голочок. Шкіра боляче липла до кісток. Постійно хотілося пити. Над головою занадто швидко запалювалися і танули мільйони сонць. А ще він бачив батька. Той плавав навколо нього то скалячись, а то сумно вдивляючись своїми живими очима на мертвому обличчі. А потім у яскраво червоній сукні у думки вдиралася мати. Він намагався її не пустити, але вона з ноги вибивала захист і все ж таки проникла до нього в душу, щоб вдосталь насміятися з немічного чоловіка і сина.

Потім повертався запах. Він приносив із собою прохолоду та спокій. М'якою рукою виводив батька та матір з голови. На мить ставало тихо та мирно. Алекс притискав цей запах до себе, плутався пальцями в його густоті і прагнув увібрати в себе повністю, наче це могло зцілити. І з болем усвідомлював, що тримати довго біля себе не виходить. Він раз за разом вислизає крізь пальці.

Іноді йому було зовсім погано. Здавалося, що по жилах тече розпечена лава і з болем випалює собі шлях по всьому тілу. Але потім з'являвся запах, приносив із собою цілющу прохолоду і на кілька довгих митей ставало легше. Тіло скидало з себе пута спеки і болю, звільняючись від отрути в думках і серці.

На цей раз біль був куди свідоміший. Алекс відчував слабкість у всьому тілі і жагучу спрагу. Хотів попросити води, але не міг розліпити губ.

Склянка з'явилася перед обличчям, а рука, що лежала до цього на лобі, перемістилася на потилицю і допомогла йому підвести голову.

Коли вгамував спрагу зміг нормально озирнутися. Першими він побачив очі. Жовті, з глибокими помаранчевими прожилками. Вони були прямо перед його обличчям, і він добре роздивився в них біль, але ніби приглушений, покритий пеленою.