4. Нана. Переїзд у невідомість

Нана стояла у ванній і намагалася змити з рук кров, а разом з нею і біль цієї маленької переляканої істоти. Встигла сьорбнути добру частину цього болю. Тепер все тіло нило і тряслося. Пальці жорстко кололо від холодної проточної води, але цей холод змушував залишатися на поверхні.

Нана провела у ванній хвилин двадцять, намагаючись віддати воді нещодавно пережитий жах. І в неї виходило. Відкат майже пройшов. Тіло приходило до норми.

Зазвичай, коли вона віддаляється від джерела, чужі почуття втрачають владу над нею хвилин через тридцять. Почуття тварин відпускають швидше. А якщо ще віддати все воді, то, щоб прийти в норму потрібно ще менше часу. Тільки на цей раз вона не встигла підготуватися. Все сталося так швидко і несподівано, що одразу зачерпнула з лишком, і відкат вийшов надто сильним.

Насамкінець вмила обличчя і глянула в дзеркало. Очі майже повернули звичайний зелений відтінок. А нещодавно віддавали жовтизною.

Треба було поспішати, щоби встигнути зібрати дітей і самій теж зібратися. Брати багато особистих речей здавалося їй марною тратою часу. Все одно вона там довго не буде. Кілька днів, поки не переконається, що малюкам на новому місці зручно.

Близнюки грали на килимі у вітальні. Варя жмакала цуценя, а Даня збирав олівці та фломастери у два пенали. Поруч із хлопчиком лежала рівний стовпчик дитячих розмальовок та альбомів для малювання.

— Ти ж моя розумничка! — потріпала Нана хлопчика по волоссю.

Почуття дітей були наскільки звичними та спокійними, що не відчувалися, як чужі. Вони втрьох ловили одну хвилю. Тепер, після смерті Аліси й дяді Борі, малюки єдині, до кого Нана могла торкатися без остраху.

— А я? Не розумничка?

Варя припинила тягати Тимоху за вуха і гордо випростала спинку. Нана потяглася і поцілувала її у чоло. Дівчинка жваво обняла тітку за шию і потерлася голівкою об плече, а та міцно притиснула малу до себе. Нехай вона здається слабкою, і сама переживає втрату сестри та її чоловіка як втрату батьків, тепер вона повинна забезпечити дітям безпеку і комфорт, а головне — безперечне почуття того, що їх люблять. Очі защипало, але Нана швидко впоралася з поганим настроєм. Все у них буде чудово!

— Зайченята, а ви не проти, якщо ми поїдемо до вашого старшого братика в гості? — запитала після хвилини обіймів, до яких з найсерйознішим виглядом приєднався і Даня.

— До Алекса? — очі Варі спалахнули. Було видно, що вона не проти. Тим більше коли чоловік не повернувся разом з Наною до будинку, дівчинка засумувала.

— Так, до нього. Ми там побудемо трішки й подивимося, чи нам подобається. Даня, ти як?

Хлопчик уважно глянув, явно задоволений тим, що їхньою думкою цікавляться, як у дорослих.

— Згоден!

Нана з хлопчиком ударили по руках, і малюк зовсім повеселішав.

— Якщо ми їдемо у гості, нам треба зібрати речі. Ви допоможете мені?

Далі справа пішла швидше. Нана дістала дві дитячі валізки. Минулого року вони самі обирали, коли їздили на море. У Варі рожева, з сонечком та пташками, а у Дані синя, з повітряним змієм та хмаринками. Причому прикрашали свої валізки діти самостійно, хіба що з невеликою допомогою Нани та їхньої мами, яка тоді ще була жива.

Поки близнюки носилися по кімнаті, збираючи іграшки й обираючи, що хочуть взяти з собою, Нана кинула у свою дорожню сумку кілька футболок, джинсів, два светри. Ще трохи місця зайняла спідня білизна та кілька пар улюблених гетрів. Напрочуд все влізло. Навіть її скетчбук і пенал з простими чорними олівцями.

Вже у передпокої закинула ще хатні капці. Ніби все. У малих речей було набагато більше. Хоча Нана вмовляла їх поки що брати тільки необхідне, Варя не побажала розлучатися ні зі своїм незліченним взуттям, ні з ляльками.

Коли діти були нагодовані та дивилися мультики, а Нана вже виплатила найманим працівникам останню плату, пролунав дзвінок. Якраз мила посуд, тому не встигла відчинити двері. Тупіт маленьких ніжок її випередив.

— Нана, Алекс плийшов!

За хвилину чоловік з'явився на порозі кухні. Його погляд пройшовся по її тілу з голови до ніг, а губи несхвально стиснулися. Нані стало ніяково за свій зовнішній вигляд. Ну так, трохи велика толстовка, джинси, смугасті гетри та недбало зібраний пучок на голові. Про круги під очима та виснажений вигляд намагалася не думати. Мимоволі порівняла себе та його. Навіть поруч із ним себе уявити не вдалося. Весь такий дорослий, мужній та зосереджений, одягнений в ідеально підібрані стильні речі. Зовсім не її людина…

Коли помітила, як маленька міцно тримає чоловіка за руку, стало ще гірше. Вона ж пам'ятає ще з тієї довгої ночі у лікарні його почуття. Ненависть до сестри та підсвідоме ігнорування факту існування малих. А Варя так безтурботно його тягає... Може, Саша передумає через це їх забирати?

— Зайченя, без тебе ніяк. Допоможеш мені? Подаси рушник?

Коли дівчинка випустила руку чоловіка, він ледь помітно розслабився. Принаймні про це можна було судити по опущеним плечам і довгому видиху.

Варя подала рушник, задерикувато підморгнула старшому братові, обіймаючи його за ногу, а потім помчала у вітальню, де караулив валізи Даня.

Мабуть, Алекс зрозумів, що щойно зробила дівчина, бо пильно вп'явся поглядом у її очі.

Як від нього захиститись? Переглядаючи фото і натикаючись на такий задумливий погляд, Нана мріяла, що він колись ось так подивиться і на неї, але тепер їй хотілося стати непомітною тінню і сховатися біля вікна за фіранкою.

Тільки через хвилину, після посмішки чоловіка, вона зрозуміла, що так і застигла з черпаком в одній руці й рушником в іншій.

— Ви ще не готові? Малі ніби зібрані, ти ні?

— Я… так…

Як багато він займає простору! Стоїть у дверях, а начебто всю кімнату собою зайняв. Дядя Боря теж мав шалену енергетику, вона все собою заполоняла, тільки була м'якша, спокійніша, ближча. Не давила так сильно на плечі. З нею не хотілося боротися, можна було спокійно існувати поряд. А бути в одній кімнаті з його сином віч-на-віч спокійно не виходило. Або опирайся, або скорись!