2. Нана. Близько, проте на відстані

Вона не вдома! Це було перше, що спливло в голові після сну. Ще до того, як Нана встигла розплющити очі. Не чути телевізора з увімкненим музичним каналом, під який зазвичай репетирує свої танцювальні рухи Варя. Немає бубніння Дані, який тягає за собою всюди здоровенну книжку з пригодами лісових звірят і намагається їх прочитати. Не тявкає притягнуте в будинок близнюками щеня.

На очі навернулися сльози. Нана згадала минулу ніч. Зараз не треба посміхатися і намагатися скрасити останні миті чийогось життя. Можна беззвучно віддатися горю. Оплакувати обох: і сестру, і її чоловіка…

Нана розплющила очі й уткнулася поглядом у стелю. Ніжно-персиковий колір розпливався перед очима, проте заспокоював. Підвелася на ліктях, щоб озирнутися довкола. Кімната обставлена ​​стильно, але нічого особливого. Лише її взуття, яке акуратно стояло неподалік, привертало увагу. Старі поношені кеди виглядали дуже неправильно серед тутешньої розкоші. Та і сама вона почувала себе зайвою.

Ці кеди одягла випадково. Сестра ще того року поривалася їх викинути, а Нана не давала. Її забавляла нелюбов Аліси до старих пошарпаних речей. А потім сестра не повернулася з поїздки до магазину… Викинути взуття вже не піднялася рука.

У цьому будинку, у цій кімнаті Нана відчула себе таким же старим затасканим черевиком, який хтось забув викинути.

Дівчина згадала сина Дяді Борі. Ідучи до палати вона знала, що застане його там. Знала, але все одно не була готова.

На фото чоловік завжди виглядав замисленим, розкутим та привабливим. Це справляло незабутнє враження на молоде дівоче серце. Нана могла годинами милуватися його профілем у телефоні перед сном. Уявляти себе поряд з ним. Подумки будувати діалоги, в яких вона сама завжди поставала дуже розумною і милою співрозмовницею. Ось тільки їхню першу зустріч не назвеш зворушливою…

Коли стукала і тяглася до ручки дверей, за якими була смерть близької людини, її штормило. Від самої лікарняної атмосфери, смутку і болю навколо хотілося стиснутися в грудочку і сховатись у найближчому темному куточку, але вона ясно ловила почуття того, кому була зараз так потрібна. Тому без вагань увійшла до палати.

Перша думка при погляді на Сашу була: «Наскільки ж цей чоловік просякнутий суворою чоловічою красою»! Навіть тоді, пригнічений і глибоко поранений станом батька, він видавався сильним і спокійним.

Темний пильний погляд змусив тіло зависнути. Серце завмерло на кілька довгих секунд. Його волосся у творчому безладді красиво падало на обличчя. Весь його образ, такий величний і підбитий болем, вкарбовувався в серце. Проте схрещені на грудях руки чоловіка ніби відгороджували її від нього. Вона відчула себе незмірно далекою.

Коли торкнулася його плечей, хотіла надати трохи сміливості, сили й розділити горе, але була не готова до всієї лавини почуттів, що на неї завалилася. Вона відчувала його любов до батька. Смуток через образи й непорозуміння. А ще величезну лавину ненависті до Аліси й всього, що з нею пов’язано... Це протверезило і жахнуло водночас! Напевно, цей чоловік вважає їх із сестрою існування своєю особистою карою.

Потім вона тільки й намагалася наповнити все довкола спокоєм, а насамперед душу хворого. Для нього Нана була готова майже на все, навіть посміхатися в той момент, коли так сильно хотілося плакати біля його ніг.

Лежачи поряд з ним, Нана ділилася спогадами про маленьких Варю та Даню і їхні веселі прокази. Про ще молоду сестру, яка вічно журила молодшу за безтурботність і закликала бути стійкою, а не розтікатися як желе біля ніг кривдників. Показувала те, про що лише чула від Дяді Борі. Про старшого сина, його успіхи в школі, спортивні нагороди. Намагалася вкласти у свої почуття більше радості, любові, щастя і забрати у цього міцного, але втомленого чоловіка хоч трохи болю.

Так вимоталася, що не помітила, як заснула. Емоційна перенапруга витягла всі соки. Раніше нізащо б не підпустила до себе іншу людину просто так, навіть уві сні. А тепер вона в чужому домі! Навіть не пам'ятає, як тут опинилася… Хоча це й байдуже! Важливо те, що між нею та господарем будинку кілька великих міцних стін, і їй не варто тут залишатися.

Полежала ще трохи, заспокоюючи серце і витираючи сльози, що ніяк не припиняли котитися по щоках. Врешті Нана знайшла в собі сили підвестися і піти. Але перед цим варто було заглянути в кімнату до Саші й перевірити, як той почувається. Все-таки вони обоє цієї ночі втратили близьку людину… Тільки ось вона була до цього відносно готова. Відчувала, як потихеньку життя витікає з тіла чоловіка, наче повітря з маленької пробоїни в надувній кулі. А ось для Саші це стало повною несподіванкою.

Тихенько рипнули двері. Відкрила першу-ліпшу кімнату і не помилилася. На великому ліжку біля стіни спав він. Брови, як і раніше, зведені до перенісся, обличчя похмуре, губи відкриті й щось бормочуть. Весь його вигляд такий неспокійний, що Нана не стрималась і несвідомо потягнулась до нього.

Прохолодною рукою торкнулася чола. Відчула жар, що перетікав з тіла чоловіка в її тіло. Змішувався з нею, розтікався по жилах. Коли гарячка стала випалювати з тіла власну душу відсмикнула руку і стиснула пальцями рукав. Нічого, проте складка на його лобі розгладилася! Тепер хоч спати зможе спокійно…

Нана тихо підвелася і вийшла за двері. Дядько Боря ділився з нею думками щодо близнюків. Він хотів попросити сина взяти малих до себе. Якщо той погодиться, вона їх відвідуватиме, допомагатиме і братиме на вихідні, щоб можна було поєднувати візити з навчанням.

Або вони можуть жити з нею, якщо Саша погодиться допомогти з опікою. Вона могла б поки що залишити курси! У роботі немає особливої ​​потреби, грошей вистачає. Дядько Боря залишив їм пристойний статок. А там малеча підросте, і вона зможе реалізувати свою мрію стати архітектором. Аби лише діти залишилися у сім’ї!

Курточку та шарф знайшла на гачку у передпокої. Дуже дивно виглядав її одяг біля його стильного чорного пальто. Вона поспішила закутатись і знову оглянула вішалку. Тепер не відчувалося жодного дисбалансу. У глибині міцніло почуття, що їй поруч із ним не місце… Картинка її світу просто не може накластися на картинку світу його! Ніяких подібних характеристик, кольорів, ліній. Зовсім нічого… Вона чужинка на його території.