РОЗДІЛ 20.

Орхан прокинувся досить рано, але навіть не піднявся на сніданок. Він вдягнувся, вийшов із дому й сів у машину. Він точнознав, куди їде і навіщо.

Сахра відчинила двері швидко, ніби відчула його ще на підході. В її погляді горіла надія, тепло, майже полегшення. Але Орхан дивився на неї інакше — стримано, холодно. Його голос був рівним і чужим:

— Нам треба поговорити.

Вони зайшли до вітальні. Сахра ще не встигла присісти на диван, як він почав:

• Ми… я не можу більше так продовжувати. Я одружений чоловік.

Сахра завмерла. Її очі, ще мить тому такі щасливі, поволі наповнились тривогою, потім — сльозами.

— Що ти маєш на увазі? Що ти говориш узагалі? Ми можемо все приховувати, як раніше. Я буду уважнішою, обережнішою, я клянусь… Прошу, не залишай мене!

Вона схопила його за руку. Сльози градом котилися по її щоках.

—Я не хочу, щоб навіть випадково хтось знову побачив. Я не можу так ображати Лейлу.

— Але чому тебе взагалі має хвилювати чи ображає це її? Ти сам казав: ваш шлюб — лише формальність. Ти не любиш її, вона не любить тебе.

— Вона сказала мені… що якщо я з кимось — вона теж буде з кимось іншим.

Сахра відсахнулась. Її обличчя змінилося.

— То ось що тебе лякає… не страх за репутацію, а що Лейла з кимось буде?

Вона заплакала вже інакше — з образою, з криком:

— Ти залишаєш мене, бо не хочеш уявити її з іншим? Це справжня причина?

Орхан не відповіда, бо не міг визнати в слух: так, саме це і є тією причиною. Він просто підвівся і пішов, не озираючись.

Коли Орхан вийшов і двері зачинились за ним, Сахра заспокоїлась. Її сльози висохли швидко. Їхнє місце зайняла думка, гостра і рішуча – помста.

Вона посиділа нерухомо кілька хвилин. А потім підвелась, пішла в ванну, вмила обличчя, перевдягнулась і поїхала на роботу.

Вже через пів години її каблуки лунко стукотіли по коридору лікарні. Вона не постукала — просто відчинила двері до кабінету Лейли, підійшла ближче й сказала прямо:

— Ти маєш знати. Так я мала стосунки з Орханом. І ці стосунки тривали вже дуже давно. Те, що ти бачила — це не випадковість і лише безневинна крихта того, що між нами відбувалось весь цей час.

На обличчі Лейли не було ні шоку, ні гніву.

— І що з того? — спокійно відповіла вона.

— Хотіла щоб ти це знала, — жорстко кинула Сахра. — Бо, можливо, ти починаєш вірити, що він залишив мене заради тебе.

Лейла мовчала. Це прозвучало не як докір, а як попередження.

Сахра продовжила:

— Він тебе не кохає. І ніколи не покохає. Бо єдина жінка, яку він коли-небудь любив по-справжньому — це Есме.

— Ти прийшла, щоб сказати мені це? — тихо запитала Лейла.

— Я прийшла, щоб ти не робила тієї ж помилки, що й я. Не закохуйся в Орхана. Не сподівайся, що щось зміниться. Бо не зміниться.

На мить у кабінеті запала гнітюча тиша. Потім Сахра обернулась і вийшла, не сказавши більше ні слова.

Йдучи довгим коридором, в її голові крутилася одна єдина думка, як молитва, як наказ небу:

«О, Аллах, не дозволь їй підпустити Орхана до себе ближче. Відверни їх один від одного. Я благаю…»

Слова Сахри не відпускали Лейлу весь день. Вони гули в голові, як дзвін у порожній церкві: "Єдина, кого він коли-небудь любив — це Есме..."

Хто така ця Есме? Що за історія стоїть за нею?

Ці думки не давали спокою. Навіть Джан не зміг відволікти її ввечері — Лейла відповідала уривчасто, задумливо, і син швидко пішов у свою кімнату, залишивши матір наодинці з думками.

Пізно ввечері Лейла вийшла на терасу. Повітря було свіже, темрява — заспокійлива. Але всередині не було тиші. І саме тоді вона помітила Орхана — він сидів на дивані, мовчки вдивляючись у ніч.

Вона тихо підійшла до нього.

— Можна я присяду?

— Звісно, — відповів він, не дивлячись на неї.

Лейла сіла поруч. Між ними було кілька хвилин мовчання. Нарешті вона озвалася:

— Я не знаю, як про це говорити… але маю питання.

— Якщо воно тебе мучить — просто постав своє питання. Я відповім.

— Сьогодні Сахра приходила до мого кабінету, — почала Лейла. — Вона сказала, що ти залишив її.

Орхан коротко кивнув.

— Чому ти це зробив?

Він видихнув, довго дивлячись кудись у темряву.

— Бо ти мала рацію. Якщо я дозволяю собі такі вчинки — то й ти можеш. І це буде ганьба. Я не хочу, щоб ти опускалась до цього. Це сором. І для тебе, і для мене. І для Джана.

Лейла уважно подивилася на нього довго.

— Ви були разом багато років. У вас були й інтимні стосунки, і спільна робота. І ти так легко від неї відмовився? Невже за весь цей час… ти так і не покохав її?