РОЗДІЛ 18.

Перші дні після операції Селена були схожі на світло після довгої грози. Коридори, які раніше мовчки ковтали кроки Лейли, тепер відповідали легкими посмішками, короткими привітаннями, несміливими поглядами з повагою. Медсестри, що ще нещодавно опускали очі при її наближенні, тепер самі звертались першими.

— Лікарко Лейло, у вас ранковий обхід, — казала Айше, молода практикантка з пишним волоссям, яка вперше назвала її по імені й з усмішкою.

У приймальному покої тепер сиділи пацієнти, і більшість з них чекали саме на неї.

Її дні стали наповнені звуками життя — стукіт каблуків по плитці, шелестання паперів, голоси пацієнтів, розмови у коридорах. І найголовніше — в її очах з’явився спокій, той, що приходить, коли людина на своєму місці.

У години тиші, коли хірургія завмирала між екстреними викликами, Лейла сиділа біля вікна у своїй кабінеті і переглядала записи у журналі. Вона не думала про Атакана, про родину Караглу, навіть про Орхана. Вперше за довгий час вона просто була з собою — втомлена, але горда.

У маєтку останніми днями також було тихо та мирно. Всі стали теплішими до Лейли, навіть Аджена — наскільки могла дозволити собі такі емоції.

Того вечора, тільки-но повернувшись з роботи, вона вийшла на подвір’я. Була в сукні та на підборах. Джан грав у м’яча й покликав маму приєднатися. Виглядало кумедно, коли вона намагалась набивати м’яча, балансуючи на тонких каблуках і тримаючи поділ сукні, щоб не заважав. Джан сміявся з усього голосу, а Лейла щиро сміялася разом із ним.

З вікна свого кабінету за ними спостерігав Орхан. Він стояв, спершись на підвіконня, й не міг втримати посмішку. Через кілька хвилин він сам спустився вниз і вийшов у двір.

Поступово зав’язалась весела гра — Лейла, Джан і Орхан передавали одне одному м’яча, іноді змагаючись, іноді просто сміючись. Вони бігали, крутилися по колу, і на якийсь час усе навколо зникло — лише м’яч, сміх і вечірнє небо.

Тільки коли з тераси почувся голос Фатми:

— Пане Орхан, вечеря буде за півгодини!

Вони зупинились, трохи перевівши подих. Лейла глянула на обох і усміхнулась.

— Я піду прийму душ і перевдягнуся перед вечерею.

Лейла пішла вгору, а Орхан із Джаном ще трохи залишилися на подвір’ї. Син не хотів одразу заходити, просив іще кілька хвилин гри. Орхан погодився — щось у цих простих моментах дарувало йому незвичне відчуття тепла. Після сміху, біганини й останнього удару по м’ячу вони попрямували до будинку.

На сходах Орхан раптом згадав: перед тим як вийти він залишив телефон у кабінеті. Джан побіг уперед до зали де вже Фатма та Зейнеп подавали вечерю, а Орхан повернув назад до кімнати. Усміхався сам до себе, пригадуючи незграбні удари Лейли у сукні й її дзвінкий сміх.

Він відчинив двері, пройшов через кімнату до свого кабінету. Він машинально підібрав телефон зі столу й повернувся назад.

У ту ж мить двері ванної кімнати відчинились.

Лейла вийшла, не підозрюючи, що він є тут.

Вона завмерла просто перед ним — мокре волосся спадало на плечі, волога шкіра мерехтіла в м’якому світлі лампи. Рушник був огорнутий навколо тіла, тримався слабо, оголюючи ніжну лінію ключиць, і ноги вище ніж до середини стегна й трохи більше, ніж дозволяла б звичайна скромність. Краплі повільно стікали по її шиї, грудях і животі, зникаючи за тканиною. Вона виглядала як жива скульптура — свіжа, розгублена, природна. І шалено приваблива.

Очі Орхана на якусь мить затримались, але він опанував себе і  відвернувся, злегка схиливши голову:

— Пробач. Я… просто телефон…

— О Боже… я… теж пробач! — Лейла притисла рушник до себе сильніше. — Я не знала, що ти тут… Я… я просто забула речі... Он вони — на ліжку…

Вона швидко підійшла, взяла складений одяг і майже не дивлячись на нього, прошепотіла ще раз:

— Вибач…

Орхан мовчки кивнув. Лейла швидко зникла за дверима ванної кімнати.

Він стояв ще кілька секунд, дивлячись у той бік. Його дихання було глибше, ніж зазвичай. Потім різко розвернувшись, він вийшов з кімнати, спустився сходами, та замість того, щоб піднятись до зали на вечерю — вийшов у двір.

Сів у машину, завів двигун і поїхав.

Дорога від маєтку Караглу вела Орхана майже несвідомо — він їхав, не думаючи, куди саме, поки фари не висвітили знайомі ворота. Вілла Сахри. Він натиснув на гальма різкіше, ніж планував, вийшов з авто і, не даючи собі часу на роздуми, піднявся сходами.

Коли двері відчинилися, він навіть не дав їй вимовити жодного слова. Схопивши Сахру за талію, він притягнув її до себе, і його поцілунок був раптовим, гарячим і майже нестримним. Вона ледве встигла зачинити двері, як його руки вже впевнено ковзали по її спині. Вони такі не дійшли до спальні — все сталося на підлозі гостьової кімнати.

Коли все закінчилося, Сахра лежала в його обіймах, її губи торкалися його плеча, вона посміхалася. Їй здавалося, що це знак — вони знову разом, знову так, як колись. Її серце билося швидко, але в ньому тепер було не хвилювання, а радість і спокій.

Орхан же лежав нерухомо, вдивляючись у стелю. Його погляд був порожнім, майже холодним. У голові крутилися думки, які не мали нічого спільного з цією кімнатою, з цією жінкою. Він навіть не помітив, як Сахра тихо прошепотіла: