РОЗДІЛ 13.

Орхан одягнувся — надворі холоднішало. Проходячи повз двері до кімнати Джана, він зупинився. Звідти лунав стишений голос Лейли — вона вкладала сина, читаючи йому казку. Орхан постояв кілька хвилин. Хотілося торкнутись цієї миті, увійти… Але він не зайшов.

Він прямував у ніч — в обійми іншої жінки, іншого життя.

Сьогодні він був як ніколи пристрасним із Сахрою. Вона сяяла від щастя. Після Сахра спитала:

— То що, Лейла ще не передумала працювати?

— Ні, нічого такого. Хай працює, — байдуже кинув Орхан.

Його байдужість зачепила її. Вона скривилась, а потім раптово випалила:

— Звісно! Як же їй не працювати в тій лікарні, коли Атакан так до неї ставиться… Ти б бачив — сьогодні він прийшов у її кабінет із кошиком солодощів! Вона йому подобається.

Орхан сів на край ліжка, почав вдягатись.

— Сахро, ти теж працюєш у тій лікарні. І твоя посада набагато ближча до Атакана, ніж у Лейли. Подумай про це.

Сахра зблідла.

— Залишся до ранку… будь ласка… Вибач.

Орхан мовчки сів в авто й поїхав до маєтку Караглу. У домі панувала тиша. Зайшовши до своєї кімнати, він не знайшов Лейли. Її не було й у кабінеті. Він здогадувався, де вона ще може бути — кімната Джана.

Точно вона була там. пала на килимку, поруч із ліжком сина. Під головою — м’який зелений крокодил, ковдрою слугував її халат.

Орхан підійшов, сів навпочіпки біля Лейли й обережно торкнувся її плеча.

— Лейло…

Вона здригнулась, розплющила очі — сонні, спантеличені.

— Що трапилось?.. — прошепотіла, одразу повернувши голову до ліжка сина.

Побачивши, що Джан мирно спить, стиха посапуючи, вона з полегшенням видихнула.

— Що сталось? — спитала вже спокійніше.

Орхан потер лоба, наче стираючи втому, сум’яття чи, може, те, чого не хотів сказати.

— Іди вже в своє крісло, Лейло. Не зли мене, — тихо сказав він. І вийшов.

Вона ще кілька секунд сиділа, вдивляючись у двері. А тоді посміхнулась — майже дитячо, трішки переможно.

Ранок у маєтку був тихий, майже тривожний. Служниці пересувались обережно, мовби боялись збурити повітря. Орхан вийшов зі свого кабінету, зупинившись у дверях кімнати Лейли.

Вона вже прокинулась. Складала плед. Вона навіть не підвела очей, коли він зайшов.

Орхан не привітався. Не згадав ані про ніч, яку вона знову провела вкріслі, ані про те, як забрав її з кімнати Джана серед ночі. Він просто промовив:

— Ти вчора бачилась з Атаканом?

Лейла здивувалась, але чесно відповіла:

— Так. Він приходив.

— Навіщо?

Вона знизала плечима.

— Щоб сказати, що найняв мене тільки заради того, щоб допекти тобі. І твоїй матері. Пропонував об'єднатись проти тебе, але… — вона легенько усміхнулась, — умови угоди запропонував жахливі. Довелось відправити контракт на доопрацювання.

І підморгнула.

Лейла повернулась до шафи, почала шукати блузку. Орхан мовчав, стискаючи щелепу. Вона не брехала — він це знав. Але її іронія і цей тон — все це дратувало його.

— А солодощі? — несподівано запитав він.

— Солодощі? — перепитала вона, не повертаючись. — Тобі і про це вже доповіли…

Витягнувши блузку, оглянула її критично.

— З’їла з чаєм. А ти що, хотів скуштувати? — промовила з посмішкою  обернувшись до нього.

Але в його очах не було нічого — ні іронії, ні гніву, лише кам’яна стіна. І посмішка Лейли одразу згасла.

— Жартую. Викинула. Можеш наказати своїм перевірити смітник, — додала швидко.

Він не відповів. Просто вийшов.

Лейла дивилась услід, кілька секунд стояла мовчки.

— І тобі доброго ранку… і гарного дня.