РОЗДІЛ 8.

Наступного дня, коли Лейла ступила на подвір’я Караглу, перше, що вона зустріла — це очі Аджен, холодні, мов крижаний вітер у горах.

— Ти знову тут? — прошипіла мати Орхана. — Я заборонила тобі наближатися до цього дому. Забороняла!?

— Я прийшла побачити сина, — впевнено відповіла Лейла— Мені байдуже на ваші заборони.

— Геть звідси!

Почався хаос — крики. Джан вибіг на подвір’я, зляканий, іще в піжамі. Він кинувся до Лейли, вчепився в неї, притулився обличчям до її живота.

— Мамо, не йди… Не йди знову!

Лейла подивилася на Орхана, який зупинився позаду матері. У його очах — той самий біль, що й вчора.

— Мені треба з тобою поговорити, — звернулася вона до нього.

— Ні! — Аджен перегородила сину шлях. — Ти не будеш із нею говорити!

Але Джан потягнув тата за руку:

— Тато… будь ласка…

Орхан знову подивився на Лейлу — і цього разу пройшов повз матір, мовчки дістав ключі від авто.  Відчинив дверцята для дівчини. Лейла сіла. Вони рушили.

Дорога петляла вгору, мов змія, у глиб гір. У салоні стояла тиша, але не гнітюча — радше вичікувальна. Нарешті вони зупинилися на маленькому поскогір’ї.

Лейла вийшла з машини, за нею прослідував і Орхан.

— Я згодна, — сказала вона просто. — Але в мене є чотири умови.

Орхан мовчки чекав.

— Перше. Я ніколи не ляжу в твоє ліжко. Ні зараз, ні через рік, ні через десять. Ми не подружжя, Орхане. Ми просто договір.

Він кивнув.

— Друге. Шлюб триватиме до того часу, поки Джану не виповниться вісімнадцять. Потім — ми розлучаємось. І хлопчик сам вирішить, з ким жити.

Орхан знову кивнув.

— Третє. Я піду на роботу. Я вчилася роками. Озкан останнім часом  забороняв мені все. А я хочу працювати. І ти мені цього не заборонятемеш. Ніколи.

Орхан кивнув ще один роз спокійно.

— І останнє. — Вона глянула йому просто в очі. — В основі цього шлюбу не має кохання. Тож нехай він буде побудований на довірі. Ми завжди говоритимемо одне одному правду. Жодної брехні. Жодних таємниць. Ти погоджуєшся?

Його погляд затримався на її очах.

— Погоджуюсь.

— Добре тоді я вийду за тебе заміж.

Раптовий постріл розрізав тишу.

Орхан різко обернувся — і побачив, як Лейла завалюється на нього, в її очах розширюється подив і біль. Його руки автоматично підхопили її тіло ще до того, як воно торкнулось землі. Кров. Гаряча, густа. Його сорочка миттєво забарвилася червоним.

За її спиною стояла Аджена. В руці — ще димів пістолет. Очі —божевільно рішучі.

— Я не дозволю! Вона не стане Караглу!

Орхан не кричав. Він був спокійний, мовчазний — смертельно зосереджений.

— Заберіть її, — наказав він охороні яка вже бігла до них надопомогу. — Негайно!

Двоє чоловіків схопили Аджену під руки. Вона опиралася, щось кричала, але її голос вже не досягав вух сина. Весь світ Орхана звузився до дівчини на його руках.

— Тримайся, — прошепотів він, підіймаючи Лейлу. — Все буде добре. Обіцяю.

Він положив її в авто і, натискаючи газ до межі, помчав до свого офісу дорогою телефонуючи до знайомого лікаря.

— Докторе Ісмаїл, негайно до мене. В офіс. Візьміть усе необхідне для операції. Це — надзвичайна ситуація. Без поліції.

Селім і Айше чекали біля дверей, разом з двома охоронцями. Офіс Орхана перетворився на імпровізовану операційну. Доктор Ісмаїл працював швидко, чітко. Після здавалось нескінченних сорока хвилин, лікар налешті сказав.

— Я зашив рану. Слава Аллаху, рана не глибока. Їй зараз потрібен відпочинок. Та вона швидко одужає.

Орхан заплющив очі. Вперше за кілька годин — видихнув.

Коли Лейлу на носилках внесли в особняк, Аджена стояла на сходах. Її обличчя було, мов з каменю.

— Вона буде жити тут, — коротко сказав Орхан. — І їй потрібен спокій.

— Ти обрав ганьбу.

— Я обрав майбутнє для свого сина.

Він провів її до залу та зачинивши двері додав.

— Послухай уважно, мама. Лейла стане Караглу. Ти давно мріяла про невістку. Вона стане нею.

Аджена стисла пальці:

— Вона — чужа. Не з нашої землі. Інша віра. Інші традиції. Її не приймуть. Вона ніколи не стане однією з нас.

Орхан не став слухати матір далі, він і так знав, що вона говоритиме. Чоловік просто вийшов і попрямував до кімнати, яка тепер перетворилась на лікарняну палату.

Лейла повільно розплющила очі. Світ навколо був тьмяним і розмитим. Кімната чужа, запах антисептиків, далекі зтишені голоси. Вона намагалася згадати, де вона і що сталося. Голова пульсувала, тіло боліло, свідомість плуталась.