Розділ 3

Анжеліка

Моя голова була важкою, наче я проспала увесь день та прокинулася тільки ввечері. Тихий стогін вирвався з моїх вуст. Я потерла своє чоло рукою та втомлено розплющила очі. Спочатку все було розмитим, а потім мій зір сфокусувався. Усередині все оніміло від нерозуміння. Я й гадки не мала, де знаходжуся! Повільно піднялася в сидяче положення та почала озиратися довкола: темно-бордові стіни, наче засохла кров, майже чорні меблі, велике вікно з довгими темними шторами й величезне ліжко, на якому я просто зараз лежала. Я налякано провела руками по синіх шовкових простирадлах та швидко відкинула ковдру, що вкривала моє тіло. На мені були мої джинси та теплий чорний гольф. Саме в цьому я їхала до лікарні на огляд. Я згадала, як лікарка відмовила мені виписувати протизаплідні, бо Павло попередив її, що тепер перевірятиме навіть мої рецепти. Вона боялася, і я чудово розуміла це. Але це мене дуже сильно засмутило, адже шанси завагітніти від того монстра значно збільшилися. З цими думками я увійшла до ліфта та не одразу помітила того, хто увійшов слідом за мною…

— Ти вже отямилася, – почула у дверях чоловічий голос.

Я підняла погляд вверх, вдивляючись в уже знайоме мені обличчя. Неприємна гіркота відчувалася у роті, а всередині груди шкребло від розчарування.

– Куди ти мене привіз? — спитала я, стискаючи пальцями слизьке простирадло.

— До себе додому, — абсолютно спокійно відповів він та увійшов до кімнати, зачиняючи за собою двері. — До речі, ти зараз у моїй спальні.

Страх змусив моє тіло затремтіти, але відчуття гніву було значно сильніше.

– І що тепер? Триматимеш мене в заручниках?

Він удав, що задумався та зробив декілька кроків уперед, всунувши руки в кишені штанів. Я прослідкувала за ним поглядом, сердито стискаючи щелепи так, що аж зуби звело.

— Мій чоловік знайде мене. Можливо, він уже навіть близько.

— Я дуже радий, що ти так високо оцінюєш можливості свого чоловіка, — сказав він, глянувши на мене. — Але Павло ніколи не знайде це місце.

— Ти знаєш? – мій голос надломився, а очі розширилися від здивування. — Ти знаєш мого чоловіка?

Він раптом засміявся, і від цього звуку моя шкіра вкрилася сирітками, наче я голою стояла на морозі. Але такою я і почувалася в цей момент — безпомічна, відкрита… Як лялька, якою постійно граються, смикаючи за нитки.

— Звісно, я знаю твого чоловіка, — відповів він, спираючись до підвіконня. – Чи ти думала, що я викрав тебе за твої красиві оченята?

Я не мала б відчувати образи, але мені чомусь усе одно стало неприємно. Тоді, коли ми вперше зустрілися на виставці, я подумала, що наше знайомство було випадковим. Але зараз я прекрасно розуміла, що він усе це спланував. Мої очі опустилися на мою руку, якою я міцно стискала простирадло. Це завдавало мені невимовного болю, і просто перед очима був наслідок моєї довірливості та наївності.

— Ти ходила до лікарки, — його спокійний голос порушив мої думки. — Що вона тобі сказала?

Я подивилася на нього, відчуваючи глибоку ненависть та огиду. Але його вираз обличчя в цей момент був непорушним. І мене дратувало те, що він такий абсолютно спокійний.

— Тебе це не стосується, — огризнулася я.

— Може, ти вагітна?

Його темні очі підозріло примружилися в очікуванні моєї відповіді. І вперше я помітила, що його маска дала тріщину. Він був насторожений, хоча і намагався не показувати цього. Ніби його справді хвилювало, чи я раптом не ношу в собі дитину Павла. Я не знала, чому це так важливо для нього зараз, але подумала, що варто зіграти по-іншому.

— Що буде, якщо так? — поцікавилася я, не зводячи з нього очей.

Він схилив голову вбік та криво посміхнувся мені. Його чіткі риси обличчя в цей момент здалися мені ще чіткішими.

— А це так? — чоловік запитально підняв одну брову.

Я зітхнула та відвела погляд убік, дратуючись ще більше. Мої очі бігали кімнатою, а дихання збилося. Серце калатало так, ніби у мене була тахікардія.

— Запитанням на запитання, – пробурмотіла я. — Якщо це твій єдиний варіант спілкування, то я пропоную нам завершити цю безглузду розмову просто зараз!

Я не підіймала погляд, але чула, що він підійшов ближче. Усе моє тіло ще дужче напружилося. Страх пробирав до самісіньких кісток. Мені хотілося, щоб усе це виявилося страшним сном. Мій чоловік завжди лякав мене, але ця невідомість починала лякати ще більше. Я чудово розуміла, що мене не просто так викрали. Коли вони отримають те, що хочуть, то просто вбʼють мене, а моє тіло викинуть кудись, як непотріб. Батьки навіть не згадають про мене, а сестра… Я не зможу її більше захищати.

— Ти не відповіла на моє запитання, — нагадав чоловік, зупинившись поруч з ліжком.

— Чому це тебе так хвилює?

Я подивилася на нього, зауважуючи його уважний погляд на собі. Темні брови зійшли, і він жорсткіше повторив:

— Ти вагітна? Відповідай!

Це звучало так вимогливо, наче моє уникання відповіді дратувало його. Але я звикла до такого ставлення, до підвищеного тону і до того, що зазвичай відбувалося далі. Мене не так легко налякати. Я звикла до страху, до постійного болю. Я роками жила з ними.

— Вагітна, – сказала я, здійнявши голову вище. Мені здалося, що він зблід, тож я посміхнулася йому та додала: — А може і ні.

Він за мить підійшов впритул, впираючись ногами до ліжка. Я підвелася на коліна, щоб здаватися вищою і бути на одному рівні з ним. Його рука раптом лягла на задню частину моєї шиї, і він одним ривком притягнув мене ближче до себе. Чоловік нахилився так, що його обличчя було в лічених сантиметрах від мого.

— Припини довбати мені мізки! — сказав він сердито і водночас твердо. — Ти вагітна чи ні?

– Я не скажу тобі цього, – мій голос звучав упевнено. — Це буде моєю таємницею та гарантією.

— Гарантією? – перепитав чоловік.

— Павло так легко не спустить тобі з рук викрадення його дружини, але якщо ти разом зі мною вбʼєш його можливого нащадка… Він тебе знищить.

Губи чоловіка викривилися в фальшивій посмішці, яку мені раптом захотілося розмазати по його обличчі.

— Ти справді думаєш, що твій чоловік зможе нашкодити мені?

Я підняла свою руку та охопила пальцями його запʼястя, намагаючись забрати чоловічу руку зі своєї шиї. Цей дотик не завдавав мені болю, але він був мені неприємний.

— Він уже це зробив, – сказала я, посміхнувшись йому у відповідь. — Ти ж не просто так викрав мене. Що тобі потрібно? Гроші? Ти вимагатимеш викуп за мене?

Він на секунду серйозно подивився на мене, а тоді голосно засміявся. Мене це спантеличило. Хіба викрадення близьких — це не найлегший спосіб отримати велику суму грошей у впливових людей? Але тоді б мене, мабуть, помістили до підвалу чи відвезли в якесь закинуте місце. Хвилювання стало ще сильнішим, і я відчула, що моє серце мало не вистрибнуло з грудей. Чому він привіз мене до себе додому? Чому я зараз в його спальні? Чому він не тримає мене звʼязаною? Чому… Так багато «чому» крутилося в моїй голові. Його темні очі слідкували за моїм обличчям, наче він зміг прочитати усі мої запитання.

— Мені не потрібні гроші, – чоловічий голос стих майже до шепотіння, коли він нахилився ближче та додав: – Мені потрібна ти, Анжеліко.

Я завмерла від здивування та сильніше стиснула його запʼястя, відчуваючи, як сильно бʼється пульс під моїми пальцями. Він був так близько, що його гаряче дихання лоскотало мої губи, змушуючи їх поколювати. Я відчула дивний жар у всьому тілі, і мені це шалено не сподобалося. Різко похитала головою, намагаючись скласти до купи свої думки.

— Ніколи! – різко сказала, твердо глянувши йому в очі. — Я ніколи не буду твоєю, Гнате!

Він звузив очі, щоб приховати спалах здивування. Водночас його губи здригнулися, ніби він боровся з усмішкою.

— Ти запамʼятала, — його голос звучав занадто задоволено.

— Ти ж назвався перед тим, як вирубив мене, — буркнула я. — Не змогла забути такого ввічливого жесту з твого боку. Ти дуже романтичний.

Я не приховувала свого сарказму в голосі, але Гната це, здається, лише веселило.

— Тобі варто перестати так сильно стискати мене, — він кивнув головою на мої пальці, що намертво вчепилися в його запʼястя. — Хоч як би тобі не хотілося зробити мені боляче, це не виходить. Ти тільки завдаєш собі шкоди.

— Такий турботливий, — пробурмотіла я, фальшиво посміхаючись.

Гнат проігнорував моє їдке зауваження. Він забрав свою руку з моєї шиї, але натомість торкнувся опухлої долоні. Я здивувалася, коли його пальці лагідно погладили моє болюче місце. Він слідкував за своїми рухами, а я не зводила очей з його зосередженого обличчя.

— Це не жарти, Анжеліко, — задумано сказав він і підняв погляд до моїх очей. — Я приведу лікаря, щоб він оглянув твою руку.

— Навіщо? – спитала я тихо.

— Бо мені не подобається твій стан.

Я висмикнула свою руку та сховала її за своєю спиною. Трохи скривилася від болю, бо такі різкі рухи відчувалися надто неприємно.

— Як довго ти плануєш мене тримати тут?

— Залежить від ситуації, — відповів Гнат, відступаючи вбік.

— Від якої?

— Від багатьох.

— Наприклад?

— Чимало запитань з твоїх вуст, Анжеліко.

— Ти можеш заклеїти мій рот скотчем, якщо вони тобі не подобаються! І ще можеш кинути мене в підвал. Здається, саме там тримають заручників.

Я провела поглядом кімнату та схрестила руки на грудях. Навіщо йому тримати мене у своїй спальні? Хіба що… Мій погляд опустився на сині шовкові простирадла, і усе тіло затремтіло. Павло змушував мене кохатися з ним, навіть коли я не хотіла цього. А якщо Гнат робитиме те саме? Якщо він ґвалтуватиме мене, щоб помститися моєму чоловіку? Краще б він одразу вбив мене. Краще б…

— Уже пізно, — його голос відірвав мене від цих жахливих думок. — Тобі треба відпочити, Анжеліко. Я замкну тебе, щоб ти раптом не надумала втекти. Хоча тобі б і так це не вдалося, адже по всьому периметру стоїть охорона.

— Нехай стоїть, — тихо сказала я. — Тобі вона знадобиться.

— Погрожуєш? — Гнат подивився на мене, піднявши одну брову.

— Констатую факт.

Він нічого не сказав на це, мовчки вийшов з кімнати та замкнув двері на ключ. Я втомлено впала на ліжко, важко дихаючи. Більше не могла триматися, тож сльози покотися по моїх щоках. Окрім фізичного болю, я відчувала, наче мене розриває зсередини. Чому саме я? Для чого мені знову ці страждання? Погані думки зводили мене з розуму. Я так сильно боялася, що мною трясло від страху. Закутавшись у ковдру, я сильно зажмурилася, прислухаючись до звуків.

Якщо це його спальня, то він повернеться. Гнат точно повернеться. Прийде і скривдить мене. Точно скривдить. Ці думки володіли мною, змушували мене божеволіти. Я просто лежала і плакала в очікуванні своєї смерті.