31. Артем. Між двох вогнів...

Коли начальник в черговий раз не дав мені ніяких відповідей на запитання, я вирішив більше його не питати.

Подзвонив тим людям, які мене найняли, і попросив про зустріч.

Мені сказали приходити сьогодні ж, одразу після роботи.

"Ліко, я непередбачувано затримуюсь десь на годину-півтори. Мені викликати іншу няню?" — написав я Ліці вже, коли мав їхати до начальства.

“Не потрібно нікого викликати,  я сьогодні вільна і можу посидіти з ними довше”,  — відповіла Ліка. 

"Це по роботі. Зустрічаюсь з вищим начальством, щодо того питання, що я тобі розповідав", — додав я. Чомусь мені було важливо, щоб вона розуміла: я не пішов на якесь побачення, це тільки робота.

“Успіхів тобі! Триматиму кулачки”, — Ліка поставила смайлик. 

"Дякую. Тоді побачимось десь за півтори години, я твій боржник", — написав і сховав телефон до кишені…

***

Коли я зайшов до кабінету, мене одразу запросили присісти. Ми привітались одне з одним, а потім я дістав ноутбук і відкрив підозрілі файли:

— Не хотів пересилати це інтернетом, — сказав, розвернувши ноут до Марка Анатолійовича, одного з членів комісії, яка тоді мене призначила.

У файлі були підмінені цифри. Я показав вихідний файл і остаточний, сума була різна. Вони завищили ціну, і тепер, певно, отримували відкати. Але я не хотів казати це прямо. Хай Марк Анатолійович сам це побачить.

 — Ви говорили про це зі своїм керівником? — запитав Марк Анатолійович. 

— Ні, не говорив, — я зітхнув. — Вирішив, це може його налякати і він сховає все сильніше, не допустить мене до доків взагалі. А так в мене вийшло взяти все в секретарки, бо офіційно я все ще його зам, друга людина за важливістю на підприємстві.

 — Добре, я сам запитаю в нього. Але ви розумієте, що я повинен буду при цьому сказати йому, від кого отримав інформацію?

— Спочатку перевірте все. Перевірте ті контракти. Щоб ви побачили, що він обманює. Щоб він не встиг все замінити, — сказав я. — Якщо я помилився, я готовий піти з концерну. 

 — Добре, я вас зрозумів, — він дивився на мене якось дивно, наче не знав, що зі мною робити. А раптом він теж у цих оборудках замішаний?

Тоді я в повній дупі… І не знайду нормальну роботу в своїй сфері…

***

Коли я повернувся додому, Ліка вже чекала в передпокої. Виглядала трохи схвильованою, очі якось дивно бігали.

— Привіт. У тебе все добре? — запитав, знімаючи пальто, сьогодні похолоднішало, зранку був зовсім дубар, осінь почала вступати в свої права. — Виглядаєш трохи напруженою.

 — Так, усе гаразд, — вона кивнула. — А як у тебе справи? Я хвилююся, чи та розмова пройшла добре?

— Я вже навіть не знаю… — я зітхнув. — Вони сказали, що перевірять все, але я не бачив ентузіазму…  Тобто, може вони теж замішані в цих схемах? Чи в мене вже просто параноя?

 — Все може бути, — Ліка зітхнула. — Зараз ні в кому і ні в чому не можна бути впевненим…

Саме в цю мить в двері подзвонили. Я цього зовсім не очікував. 

Коли відчинив, то побачив на порозі Аню. 

Ліка, побачивши її, чомусь почервоніла. 

 — Добре, я піду, — вона взяла з вішака плащ і почала застібати. — До завтра! — взула туфлі, підхопила на плече сумку і вийшла за двері.  

Аня роззулась і сказала весело:

 — Вирішила зробити тобі і малим сюрприз! Купила торт, зараз руки помию і будемо пити чай!

Вона зайшла до ванної, а за пару хвилин визирнула звідти з тюбиком помади в руці:

 — Це чиє? — підозріло запитала, дивлячись на мене.  — У мене такої немає!

— Певно, Ліка забула… — припустив я. А сам чомусь відчув щось незрозуміле. Ліка поводилась дивно, а тепер це…

 — А, Ліка, — здається, Аня заспокоїлась. Але все одно між бровами у неї залишалася невеличка зморшка. — Ну, віддай їй завтра. — вона всунула помаду мені в руки і пішла на кухню розрізати торт…