Я не знала тоді, що зі мною відбувається… Почувалася не дуже комфортно, ніби в чомусь кривила душею. І навіть рада була, що біль у спині відволік Яна, і решту вечора ми просто сиділи і дивились фільм, а потім він відвіз мене додому.
Мабуть, неправильним з мого боку було мовчати про те, що я відчуваю. Але я думала, що щось зміниться, станеться щось таке, що розставить крапки над “і”. А може, я просто боялася, що моє життя, таке звичне і комфортне, може різко змінитися, і відтягувала цей момент…
Яка б не була причина моїх дій, я вдавала, що у мене все добре, хоча насправді так не було…
***
Наступного дня, коли я зранку, як завжди, приїхала до Артема, він виглядав не дуже виспаним. Певно, вихідні пройшли "на ура".
— Малі ще сплять? — запитала я після привітання.
— Так, вчора ввечері няня не змогла з ними нормально впоратись, — він відвів погляд. — Добре, я піду. Трохи поспішаю. Дякую, що прийшла.
Він ніби уникав мене. Швидко попрощався, швидко пішов, зовсім не так, як раніше.
Я вирішила, поки діти сплять, приготувати сніданок, заодно і зняти щось для свого блогу. Коли зайшла на кухню, побачила на підвіконні заколку. Я здивувалася, бо не бачила такої у Маші. Може, Артем їй купив?
Коли діти прокинулись, вмилися й одяглись, я згадала про ту заколку і запитала в Маші:
— Це твоя? Лежала на кухні.
— Ні, це Ані. Певно, забула… Вона вже пішла? З татом разом? — відповіла та питанням на питання.
— А що, Аня тут ночувала? — запитала я, намагаючись не видавати своє хвилювання.
— Няня їм подзвонила, вони приїхали, — пояснив Саша. — Няню відпустили, а потім читали казку.
Я згадала, як Артем учора казав, що в нього побачення. і в мене защеміло серце.
— А вам подобається Аня? — запитала я, хоч і розуміла, що варто вже зупинитися, перевести розмову на іншу тему.
— Ну, вона нормальна, — відповів Саша.
— Але ти краща! — додала Маша і обійняла мене. — Краще б ти прийшла…
— Я дуже вас люблю, — я відчула, що сльози навертаються на очі. — Ніколи вас не покину!
Сказала це і злякалася, бо, може, треба було бути стриманішою. Якщо Артем вирішить одружитися з Анею чи просто вони з’їдуться, то, певно, мої послуги більше не будуть потрібні. Але вже було пізно, ці слова злетіли з моїх губ, тож доведеться якось викручуватись.
— Обіцяєш? — Маша зазирнула мені в очі.
— Якщо нічого не зміниться, такого, що не залежить від мене, я обіцяю, що не залишу вас, — відповіла і поцілувала її в щічку.
Діти були задоволені такою відповіддю і сіли снідати.
Потім ми, як завжди, ходили гуляти, малювали, знімали відео для блогу… День минув швидко, але я не могла бути повністю шасливою. Мені муляла та заколка, яку. очевидно, Аня спеціально поклала на кухні, як знак для мене. Було б не дивно, якби вона щось забула у спальні, але ж я у спальню не заходжу… Тому вона залишила свою річ на видноті там, де я точно її побачу. Мені було це неприємно.
І коли Артем повернувся з роботи, я відразу простягнула йому заколку:
— Передай Ані, діти сказали, що це її…