26. Артем. Невдале побачення

Я хотів відволіктись від Ліки, але не зміг від неї відмовитись. Вмовляв себе, що це заради дітей, але сам прекрасно розумів, що справа зовсім не в дітях. Подумав, що вже час щось вирішувати і таки змусив себе подзвонити няні за викликом. Точніше, в спеціальну контору, де тих нянь підбирали. 

Мені відправили анкети, і я знайшов підходящу кандидатуру, тому коли я повернувся додому сьогодні, а Ліка вже поспішно збиралась, я сказав:

— Сьогодні ввечері я запросив няню. Тож ти можеш йти, певно, Ян сумує за тобою…

— А ти що, йдеш кудись? — здивовано запитала Ліка. 

— Так, у мене побачення, — я відвів погляд.

— Зрозуміло, — вона зітхнула. — Добре, тоді я піду. Гарного побачення!

— Дякую, тобі теж гарного вечора, — чомусь відчував себе погано. Не хотілось віддалятися від неї, але все ж саме це я і мав зробити, так буде правильно.

Ліка сумно усміхнулась і вийшла за двері. Я її більше не відвозив, мабуть, вона домовилася з Яном, щоб той її забирав. 

Було сумно, що ми віддалилися. Але навіть те, що я все ще бачив її, хай і недовго, все одно трохи підіймало настрій.

Няня прийшла майже одразу після того, як пішла Ліка. Вони з дітьми мали дивитись мультики і гратися, я сподівався, все буде добре. Хоч вони і сприйняли її трохи насторожено, але врешті-решт не плакали, тож я пішов з квартири, залишивши їй свій номер.

Ми з Анею зустрілись в ресторані. Вона виглядала прекрасно: в чорній сукні з декольте, красивою зачіскою і професійним макіяжем. 

— Я така щаслива, що ми знову кудись вибралися разом, — сказала вона, обіймаючи мене. 

— Так, — я обійняв її у відповідь. Вдихнув аромат знайомих парфумів, намагався зосередитись на всьому хорошому, що між нами було. Нам же було добре разом, поки не зʼявилась Ліка… Куди воно поділось? — Я теж щасливий. Сьогодні найняв дітям нічну няню…

— То ми можемо поїхати до мене? — вона ледь облизнула губи. — Чудова новина!

— Так, — я кивнув. — Але спочатку смачна вечеря під звуки саксофону, — я кивнув в бік саксофоніста, який якраз мостився на сцені. — Ти любиш живу музику, тобі таке завжди подобалось.

— Неймовірно, ти все продумав, — вона взяла мене за руку. — Ти такий романтичний! І твій друг теж, він так красиво освідчився своїй дівчині…

— Як? — я ковтнув слину і відвів погляд. Не треба було запитувати, але слова самі зірвалися з губ.

— При всіх гостях став на одне коліно, дістав обручку і запитав у Ліки, чи вона згодна стати його дружиною… Ну звичайно, вона погодилась! Кожна дівчина мріє про таке, — вона якось з натяком глянула на мене. 

— Ну, вони молодці, — я зітхнув. Все ж не зміг втримати це зітхання. Знав, що десь так воно і було, але чути це ще раз… Чомусь було дуже боляче. Знову. Знову і знову…

— Я думаю, ми можемо дружити всі разом, — сказала Аня. — Я спершу приревнувала тебе до Ліки, але вже не ревную…

"Тому що ми віддалились… Вже зовсім немає до чого ревнувати", — подумав я з сумом. — "І не буде". 

— Напевно, — сказав невизначено. 

І саме цієї миті задзвонив мобільний. Це була няня.

— Пробач, Аню, це няня дзвонить, я відповім, добре? — я подивився на неї, вона кивнула і я прийняв виклик. — Алло?

 — Прошу вибачення, що турбую, але діти плачуть, сама не знаю, в чому справа. Ми наче гарно гралися з ними, повечеряли, а коли настав час лягати спати, вони вперлися, що хочуть, щоб Ліка прийшла, або ви…

— Добре, я зараз буду, — я зітхнув і відбив виклик. — Аню, мені треба додому. Діти плачуть і не лягають спати. 

Аня на мить підтисла губи, а потім усміхнулась:

 — Нічого страшного, хочеш, я поїду з тобою? Допоможу їх вкласти, а потім… — вона багатозначно зазирнула мені в очі…