22. Артем. Запрошення на вечірку

Мені було дедалі важче залишатися осторонь. Я хотів, щоб у Ліки все склалося, бо вона дуже хороша. Так, вона подобається мені, як людина. В цьому уся справа.

Я відвіз її додому. Ми після того майже не розмовляли, хоча мені дуже хотілося, але з кожною більш-менш відвертою розмовою мені чомусь ставало все сумніше. Цікаво, як вона спілкувалась з Яном… Певно, вони ще набагато ближчі за нас в цьому плані. 

Ми попрощались якось швидко і скуто, домовились про зустріч в понеділок. Поїсти заїхали на макдрайв, діти самі обрали. Клятий макдональдс забрав у мене трохи часу, який ми могли б провести в кав’ярні всі разом… Ну, може, воно і на краще.

Ми приїхали додому, і я поставив на телевізор "Сам удома". Діти дивилися з захватом. 

Аж раптом я почув дзвінок у двері.

Малі не звернули на це уваги. Я сказав їм, що піду відкрию, вони закивали.

Коли я відчинив двері, побачив Аню. 

Точно, Аня. Я маю відволіктись. Не думати про Ліку… У неї є Ян і вона його кохає. Ян — мій друг. Я ніколи не відібʼю в нього дівчину.

— Привіт, — я усміхнувся, намагаючись виглядати щасливим. — Радий тебе бачити.

 — Я була неправа, що ображалась на тебе, — вона обняла мене. — Вибач, будь ласка. Вирішила ближче познайомитися з твоїми племінниками, можна?

— Так, авжеж, — я теж обійняв її. Аня пахла чимось солодким і приємним. Знайомий аромат, знайоме тепло. Все вийде. Все буде добре. — Ходімо, вони якраз дивляться мультики. 

Коли ми увійшли до кімнати, діти з подивом подивились на Аню.

— Це не Ліка, — сказав Саша засмучено. І в чомусь він цією фразою передавав і мій настрій.

— Це Аня, моя дівчина, — одразу відповів я. — Подивимось мультики всі разом сьогодні. 

 — Привіт, — усміхнулася Аня. — А які мультики ви дивились з Лікою?

— Всякі. А ще вона готує смачно. Ми всі разом вечеряємо щодня. А сьогодні разом обідали в макдональдсі, — сказав Саша.

 — Он як, — Аня виглядала трохи збентеженою, але швидко взяла себе в руки і знову заусміхалася. 

— Їздили в Білу Церкву, — пояснив я. — Але сестри знов не було вдома. Вона на звʼязок не виходить, я переживаю. 

 — Сумно, — Аня  раптом ніби про щось згадала і відкрила свою сумку. — А в мене є для вас подарунки! — вона простягнула Маші і Саші красиво загорнуті в яскравий папір пакуночки.  

— Ой, що там? — зацікавилась Маша і взяла подарунок.

Саша теж взяв пакуночок. Вони швидко розірвали папір і побачили іграшки. У Саші була маленька машинка з пультом. А у Маші невелика лялька, яка плакала, ми почули цей плач, щойно Маша щось натиснула.

— Клас, дякую! — сказав Саша і почав розбиратись з пультом. Машинка поїхала з кімнати, він побіг за нею, Маша з лялькою теж поспішила за братом. Їм, здається, було весело, судячи з їхнього реготу в коридорі. 

 — То їхня мама зовсім відмовилася від них? — запитала Аня, коли діти вийшли. 

— Не знаю, — я зітхнув. — Але вона не відповідає на дзвінки і зустрітись з нею не вдалося. Однак телефон увімкнений, значить, вона, скоріш за все, свідомо ігнорує мене.

 — Не розумію, як так можна, — Аня похитала головою. — Вони такі милі, як можна не переживати за власних дітей…

— Я думав, ти уникаєш мене через них, — зізнався я, зазирнувши їй в очі. 

 — Ну, якщо чесно, я трохи ревнувала тебе до тієї дівчини, яка з ними сиділа, —  Аня трохи знічено усміхнулась. — Але ж вона зустрічається з твоїм другом… Одним словом, я була неправа. Ти завжди можеш на мене розраховувати. Якщо, наприклад, треба десь поїхати, я можу побути з ними…

Цієї миті мій телефон раптом задзвонив. Я побачив, що це Ян.

Чомусь злякався, раптом щось з Лікою, і одразу взяв слухавку, навіть нічого не сказавши Ані.

— Алло, Яне, привіт… Все в порядку? — запитав дещо стурбовано.

— Привіт, все добре, — його голос був веселим, здається, він уже не ображався на мене. — Хочу тебе запросити завтра на вечірку, в мене день народження, якщо ти не забув! Приходь зі своєю дівчиною! 

— З дівчиною? — перепитав я. І поглянув на Аню. — Добре… З дівчиною так з  дівчиною, буду з Анею, але я ще буду з дітьми, тож ми недовго пробудемо, добре?

 — Та скільки хочете, — сказав Ян. — Звичайно, хай і діти приходять, місця всім вистачить. Вечірка буде в мене вдома, початок о восьмій…