Розділ 22

Розділ 22

— У ніч Кривавого Місяця, — промовила дівчина ледь чутно. — Майже три місяці тому. Тоді, коли місяць був червоним, як сьогоднішнє небо у Мертвому місті.

Ейнар завмер. Його пальці на її зап'ясті стиснулися трохи сильніше, але він одразу ж послабив хватку.

Ніч Кривавого Місяця. Ніч, коли його прокляття сягнуло піку, і він помирав від болю і магічного виснаження у своїх королівських покоях, за сотні кілометрів звідси. Саме тоді, у ту магічну ніч, його розум блукав у лабіринтах марення, а його дух, звільнений від тіла цією лихоманковою агонією, шукав порятунку. О, так, він пам’ятав той жар! Пам’ятав, як його звір вирвався на волю, не фізично, а ментально, шукаючи свою істинну пару, шукаючи ту, яка зможе прийняти його вогонь і не згоріти. Він пам’ятав відчуття м’якої шкіри під руками, звабливі вигини тіла, запах польових трав, пам’ятав шалену й нестримну пристрасть, яка здавалася йому передсмертним маренням...

Невже це було насправді? Ні, не може бути!

А на ранок стався переворот, Хрост підступно напав на нього, намагаючись вбити і захопити Серце Зграї. Ейнар тоді дивом врятувався завдяки своїм вірним воїнам та шаману і втік магічними стежками з Ґрімхолду. І не дивно, що він геть забув, викинув із голови ту дивну ніч. Ту страшну ніч, коли все зруйнувалося водночас, коли його зведений брат Хрост виступив проти нього, щоб захопити трон шляхом підступів і брехні, а не в чесному двобої, як це вирішується завжди у визначенні Альфи. 

Він забув її. І ніч, і дівчину. Свою, як виявилося істинну пару. Ось чому вона так приваблює його! Ось чому він ревнує її до зубовного скреготу! Ось чому! Свята Праматір, то вона… Вона носить його дитину?!

Зараз, дивлячись на цю дівчину, маленьку, перелякану й вагітну, всі частинки подрібнених деталей, подій, відчуттів та порухів у голові Ейнара почали складатися у страшну і водночас прекрасну картину. Рана, що загоїлася від її присутності. Серце Зграї, що билося в унісон із її серцем. І дитина... Дитина, зачата в ніч Кривавого Місяця, коли межі між світами стерлися…

— Той чоловік у сні, — голос Ейнара сів, ставши хрипким шепоттінням. Він зробив крок до неї, скорочуючи відстань до мінімуму. Тепер їхні тіла майже торкалися. — Який він був? Ти бачила його обличчя?

Айла затамувала подих. Від Ейнара пахло чодовіком, лісом і тим самим запахом, який переслідував її в снах усі ці місяці. Її серце пропустило удар.

— Я не бачила обличчя, було темно, — прошепотіла вона, наче зачарована його близькістю. — Тільки очі. Вони горіли. Як золото. Як... як у вас...

Запанувала тиша. Ейнар дивився на її губи, напіврозкриті, неначе в очікуванні його поцілунку, на пульсуючу жилку на шиї. Звір усередині нього вив від шаленої, просто нестерпної радості і божевільного бажання. "Це вона! — кричав він. — Вона наша! Вона носить наше життя! Це твоя істинна пара! Ти можеш взяти її тут і зараз, бо вона вже колись була твоя, просто ти забув! Вона твоя! Наша!".

Ейнар повільно підняв руку і торкнувся її щоки. Його пальці були гарячими, і від цього дотику Айла заплющила очі, потягнувшись йому назустріч. Їй так хотілося, щоб він поцілував її, щоб стер всі страхи, щоб забрав із серця цей холод Мертвого міста.

Ейнар нахилився до обличчя дівчини, його губи були за міліметр від її губ. Він вдихав її дихання, п’яніючи від нього, але в останню мить він різко відсахнувся, наче обпікся.

— Йди спати, бродяжко! — різко і грубо сказав він, відвертаючись і відводячи свої руки за спину, щоб не схопити її в обійми, забороняючи собі це робити, хоча це давалося дуже важко. — Негайно! І не смій більше виходити вночі! Я захистив тебе сьогодні, бо всі члени моєї зграї зараз знаходяться під моєю опікою і захистом. Навіть ти, приблудна хвойдо. Скельд тільки на перший погляд безпечний. Він може бути жорстоким і злим, він нетерпимий до того, чого не розуміє. Іди геть! І намагайся не потрапляти мені на очі!