Розділ 21

Розділ 21

Скельд різко відпустив руку дівчини і відступив на крок, спираючись на свій посох. Він не виглядав переляканим, швидше, замисленим і враженим, і його погляд гарячково бігав від розлюченого Короля Альфи до тремтячої Айли.

Ейнар повільно вийшов із темряви, і в червоному світлі мертвого неба він здавався втіленням самої ночі: грізний, могутній, із напруженими м’язами, що перекочувалися під сорочкою, і очима, в яких палало нелюдське золоте сяйво. Його Звір був вже майже на поверхні його сутності, готовий розірвати будь-кого, хто наважиться скривдити цю дивну дівчину.

— Я не хотів їй зла, мій Королю, — прохрипів шаман, схиляючи голову, але в його голосі не було каяття, лише деяке здивування і застереження. — Я лише шукав істину. І я знайшов її, хоча вона страшніша, ніж ми могли собі уявити. Ця дівчина... І те дитя, що вона носить...

— Замовкни, старий дурню, — прогарчав Ейнар, стаючи між Айлою та шаманом і закриваючи її своєю широкою спиною від усього світу. — Мені байдуже до твоїх марень. Якщо ти ще раз доторкнешся до цієї жінки без мого дозволу, якщо ще раз налякаєш її своїми шаманськими фокусами, то я забуду про те, хто ти, і про те, скільки ти зробив для Зграї.

Скельд важко зітхнув, кинув останній довгий погляд на живіт Айли, наче побачив там щось, що не міг бачити ніхто, і, пробурмотівши щось собі під ніс, розвернувся і пошкандибав у темряву, зникаючи в тіні зруйнованої стіни.

Тиша, що запанувала після його відходу, була неприємною і незручною для Айли, котра стояла, притиснувши руки до грудей, і не могла вгамувати серце і думки. Вона дивилася на спину Ейнара і боялася навіть дихнути. Адже Король Альфа врятував її. Знову. Але від цього їй чомусь стало ще страшніше.

Ейнар повільно повернувся до неї. Його обличчя було злим і незворушним, але в очах вирував вогняний шторм емоцій. Король Альфа зробив крок до неї, і Айла мимоволі відсахнулася, втискаючись спиною в колесо карети.

— Не бійся, — його голос пролунав хрипко й глухо, зовсім не так впевнено, як зазвичай. — Дай руку.

Дівчина завагалася, не розуміючи, чого хоче чоловік, але він не став чекати. Ейнар сам простягнув свою велику гарячу долоню і обережно, неначе торкався чогось дуже крихкого, взяв її за зап’ястя, те саме, яке тільки що стискав шаман. Його пальці були грубими й мозолястими, але дотик був несподівано ніжним. Він підніс її руку до своїх очей, розглядаючи червоні сліди від пальців Скельда на блідій шкірі.

— Він зробив тобі боляче, — це було не запитання, а ствердження. Ейнар провів долонею по синцях на зап'ястку, і Айла відчула, як від цього дотику по її тілу пробігла гаряча хвиля, а біль у руці почав вщухати, розчиняючись у приємному теплі. — Старий божевільний...

— Він питав... Він питав про батька дитини, — зненацька прошепотіла Айла, навіть сама не очікуючи від себе такого одкровення і дивлячись на те, як Король Альфа тримає її руку. Їй хотілося вирватися і втекти, але ще більше хотілося притиснутися до нього, сховатися в його силі від усіх жахів цього світу. — Він сказав, що якісь Тіні у Мертвому місті... Що вони вітають мою дитину...

Ейнар підняв на неї погляд. Вони були так близько, що Айла бачила своє відображення в його золотих очах.

— Забудь те, що він казав, — різко і роздратовано промовив Ейнар, але не відпустив її руку. — Скельд бачить привидів там, де їх немає. Але ти розповідала йому про сон.

Айла здригнулася. Вона сподівалася, що Ейнар не чув тієї частини розмови.

— Це був просто сон, — швидко сказала вона, опускаючи очі. — Дурний дівочий сон. Я була в селі, і, напевно, хворіла лихоманкою тієї ночі... Мені просто примарилося.

— Подивися на мене! — наказав Ейнар. Його голос став низьким і вкрадливим, і в ньому зазвучала така владна сила, якій неможливо було опиратися.

Айла підвела погляд.

— Коли це було? — запитав він, і в його очах майнуло щось схоже на страх, змішаний з надією. — Той сон. Коли саме?