Розділ 20

Розділ 20

Ніч у Мертвому місті не була схожа на звичайну ніч, до якої Айла звикла вдома. Небо було схоже на криваво-червоне марево вдень, а вночі стало чорним і непроникним, здавалося, весь світ навколо вкрило чорним мішком. Але і ця темрява мала червоний відтінок. Всередині напівзруйнованого будинку запала тиша, яку порушувало лише потріскування згасаючого вогнища та розмірене сопіння втомлених воїнів. Ішкарра спала біля Ейнара а одному кутку, Руне та Раск в іншому, Скельд і Брон біля вогнища, а Варг хропів, розвалившись праворуч біля входу, наче вірний пес, що охороняє поріг.

Айла лежала із розплющеними очима, вдивляючись у темну стелю, крізь дірки якої проглядала підчервонена чорнота. Вона роздумувала, бо слова старого шамана не йшли з її голови, крутилися нав’язливими думками, викликаючи холодний дрож. Чого він хоче? Що він відчув у її дитині?

Вона скосила очі в бік темного кутка, де розташувався Король Альфа зі своєю фавориткою. Ейнар відсунувся від Ішкарри, спав окремо, загорнувшись у теплу шкуру, яку принесли з карети.

Насправді ж Ейнар не спав. Він лежав із напівзаплющеними очима і слухав кожен звук. Гостро відчував Серце Зграї, яке ритмічно билося в кареті, відлунюючи в його грудях тупим болем. А ще Король Альфа відчував дивне і майже хворобливе роздратування. Його злило все: нахабство Варга, який дозволив собі торкатися його, Ейнара, власності, отруйні слова Ішкарри, яка, здається, забула своє місце, і, найбільше, його злила власна слабкість, яка змушувала його шукати поглядом цю приблудну дівчину-служницю.

Чому, в ім’я всіх демонів безодні, його так тягнуло до неї? Чому поруч із нею біль відступав, рани загоювалися, а його Звір усередині, що зазвичай вимагав крові та битви, прагнув служити цій жебрачці, хотів цілувати її, просто шалено хотів її? Адже в нього є його коханка Ішкарра, яка завжди може задовольнити його хіть!

Раптом шаман Скельд поворухнувся, потім підвівся і тихо вийшов за двері, які й не рипнули, коли він їх відчиняв. Варг біля дверей спав безпробудно, не зреагував на відкривання дверей, і Ейнар подумав, що шаман, напевно, якось вплинув на нього. Та й на всіх тут, хто вже спав. 

А потім і Айла тихенько підвелася й обережно, намагаючись не шуміти, попрямувала до виходу, до дверей, які Скельд залишив відчиненими. Ейнар напружився. Куди це вона зібралася посеред ночі в цьому проклятому місці? За шаманом? Хотів був гукнути її, наказати повернутися, але чомусь промовчав. І щось всередині нього змусило його також підвестися слідом за нею за кілька хвилин і теж вийти в ніч…

Айла ж попрямувала до чорного силуету карети, що височіла посеред двору. Скельд уже був там. Старий шаман стояв біля колеса, спираючись на свій кривий посох, прикрашений черепами дрібних тварин та пір’ям. Його очі поблимували підрзрою, вдивляючись у неї з якоюсь жадібною цікавістю.

— Добре, що ми можемо поговорити наодинці, — промовив він. — Я намотав на всіх, хто спить, трохи міцніший сон, щоб нам не заважали. Підійди ближче, дівчино.

Айла зробила кілька кроків уперед, зупинившись недалеко від карети.

— Про що ви хотіли зі мною поговорити? — спитала дівчина насторожено.

Скельд не відповів одразу. Він підняв посох і прокреслив у повітрі складний знак. Айла відчула, як повітря навколо них згустилося, відрізаючи звуки світу, створюючи невидимий кокон тиші.

— Дай мені руку! — наказав їй шаман, простягаючи вперед свою зморшкувату долоню.

Айла трохи завагалася, але підкорилася, побоюючись розгнівати старого шамана. Скельд узяв її долоню й підніс до носа, різко втягнув повітря, і його очі розширилися від здивування.

— Дивовижно, — прошепотів він, не відпускаючи її руки. — Щось я знав колись про це, але, схоже, забув! Твоя кров геть незрозуміла мені, але й не ворожа. Як я казав уже, вона дивна. Чужа. Зовсім чужа! Як і твоя дитина. Вона не боїться цього місця. Ти бачиш Тіні, дівчино?

Айла озирнулася. Навколо них, за межами захисного кола, яке накреслив Скельд, клубочилася темрява. Але це була не просто відсутність світла. Тіні справді рухалися. Вони витягувалися, скручувалися, наче змії, і тягнулися до неї. Не щоб напасти, а ніби лащилися, як домашні коти до господині. Гм. А раніше вона й не заертала на це уваги. 

— Що це таке? Чому вони це роблять? — прошепотіла вона, відчуваючи, як волосся стає дибки.

— Тому що вони відчувають життя, якого тут не повинно бути, — Скельд наблизився впритул, заглядаючи їй у вічі. — Хто батько твоєї дитини? Відповідай чесно, бо я вирву правду з твоєї душі! Це не проста людська дитина. В ній є якась сила, яка притягує ці Тіні. Я відчуваю цю магічну силу, але вона мені видається знайомою, хоч і добре маскується. Може, той чоловік, батько цієї дитини, був теж шаманом? Чи, може, перевертнем?

— Ні! — вигукнула Айла, намагаючись вирвати руку, але хватка старого була сильною. — Я не хочу про це говорити! Не лякайте мене! Я взагалі не була з чоловіком ніколи! А потім одного дня дізналася, що вагітна. От, як було. Я тільки бачила сон одного разу, і в тому сні був чоловік, і він робив зі мною..,— вона замовкла, бо їй здавалося, що про це говорити непристойно. 

— Тебе взяв хтось уві сні? — спитав вражено Скельд. — Чи був тоді повний місяць? Скажи зараз же! Це дуже важливо! Дуже! Не мовчи! Невже це те, про що я думаю? Кажи!

В його голосі зазвучали вимога й наказ, а також якісь божевільні нотки, яких Айла злякалася. Боялася тепер і його чіпкої руки, що не відпускала її долоні, і його вимоги, що більше була схожа на крик і наказ, і дівчина рвучко почала виривати руку.