Розділ 15

Розділ 15

— Аррад-катта-рра! — пролунав гортанний крик шамана, викликаючи древніх магічних духів, які допомагали йому в чаклуванні.

Скельд ударив костуром об землю, і простір між каретою та наступаючою ордою завихрився хвилею пилу, каміння та магічних потоків. Захисний щит шамана був сірим та твердим, мов камінь, бо перші вовки Хроста, що стрибнули на нього, з виттям відлетіли назад, неначе вдарилися об скелю.

— Швидко! — скомандував Ейнар ще раз, бачачи, що Брон вагається. — Броне, розвертай до руїн! Це наш єдиний шанс!

— Там прокляте місце, мій Королю! — з жахом крикнув візник, але руки його вже слухняно смикнули віжки, адже не послухатися Короля Альфи він не міг. 

— Хрост боїться його більше за нас! Жени! — впевнено гукнув Ейнар і зачинив двері карети, сховавшись усередині. 

Карета різко і з небезпечним креном розвернулася і з’їхала з дороги просто в поле, всіяне уламками стародавніх колон, які раніше обрамлювали все місто Мертве Місто красивим парканом. Коні, відчуваючи позаду хижаків, летіли шаленим галопом, оминаючи глибокі ями й повалені балки та врослі в землю фундаменти й залишки стін.  

— Стійте! — заревів позаду Хрост, бачачи, куди вони прямують. — Не їдьте туди, дурні! Ви там здохнете! Просто віддайте Серце Зграї! Я всіх помилую! — і в його голосі відчулися розгубленість і здивування, бо, очевидно, він не чекав, що Ейнар зробить такий вибір і поїде у пащу самої смерті. 

Але Ейнар та його перевертні не слухали вигуків ворога. Під прикриттям потужного магічного щита Скельда, який відбивав стріли і не давав ворожим вовкам наблизитися, загін мчав до високих та похмурих арок Мертвого та Забороненого Міста.

Зненацька вони перетнули невидиму межу, і все навколо кардинально змінилося. Повітря стало раптом затхлим і мертвим, хиже скавчання, виття, гарчання та крики, які видавали переслідувачі, неначе хтось зупинив і змусив зникнути..

Карета Короля Альфи Ейнара проїхала ще із сотню метрів по розбитій бруківці, порослій сірою травою й мохом, сповільнилася, а потім і взагалі зупинилася в тіні велетенської напівзруйнованої вежі.

Айла, котра перелякано роззиралася навколо, зауважила, що тут все зовсім не таке, як скрізь: птахи не співали, вітер не дув, рослини були сірого кольору, а небо над головою червоніло, наче кривава рана.

Двері карети відчинилися, й Ейнар вийшов назовні до своїх перевертнів, які теж почали злазити з коней. Лише Скельд сидів на білому коні й погладжував свій магічний посох, можливо, дякував йому за захисний щит, що витримав навалу ворогів і захистив, допоміг сюди добратися.

— Всі тримайтеся близько одне до одного! — скомандував Ейнар, дивлячись назад, туди, де знаходилися, вороги. Всі підійшли ближче до Альфи і теж озирнулися.

Хрост зупинив свою зграю на самому кордоні руїн. Його вовки тупцювали на місці, жалібно скавчали і притискали вуха, відмовляючись робити бодай крок далі. Сам ватажок сидів на коні, дивлячись на втікачів з люттю і забобонним жахом. Він не наважився увійти до Мертвого Міста.

— Ми живі, — важко дихаючи, промовив Варг, витираючи піт із чола.

— Поки що, — похмуро промовила Ішкарра виходячи з карети вслід за Ейнаром. — Із Мертвого Міста ще ніхто не повертався!

Айла сиділа на козлах, все ще тремтячи від пережитого жаху, і дивилася на чорні вікна мертвих будинків, що оточували їх із усіх боків. Ох, вони втекли від вовків, але потрапили в місце, яке навіть чудовиська вважали занадто страшним…